Господарське право України - Несинова С.В. - 29.3. Права та обов'язки сторін за договором комерційної концесії. Винагорода за договором комерційної концесії

У ст. 369 ГКУ регламентується, що винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Правоволоділець зобов'язаний:

- передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних з реалізацією цих прав;

- видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку.

Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець зобов'язаний (ст. 370 ГКУ):

- забезпечити реєстрацію договору комерційної концесії;

- постійно надавати користувачеві технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

- контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний (ст. 371 ГКУ):

- використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

- забезпечувати відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодільцем;

- дотримуватись інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

- надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

- інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

- не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;

- сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:

- обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;

- обов'язок користувача не допускати його конкуренції з правово-лодільцем на території, де поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав;

- відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) пра-воволодільця;

- обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

Обмежувальні умови можуть бути визнані не дійсними, якщо суперечать законодавству (ст. 372 ГКУ).

Передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об'єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об'єктом права державної чи комунальної власності. Майно, яке придбав концесіонер на виконання умов концесійного договору, належить йому на праві власності та може переходити у власність держави або територіальної громади після закінчення строку дії концесійного договору відповідно до умов, передбачених цим Законом та концесійним договором. Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об'єкта концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору.

Амортизаційні відрахування, нараховані на основні фонди, отримані у концесію або створені у зв'язку з виконанням умов концесійного договору, залишаються у розпорядженні концесіонера і використовуються виключно на відновлення основних фондів, отриманих у концесію або створених у зв'язку з виконанням умов концесійного договору. Концесіонер має право відповідно до умов концесійного договору за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення майна, отриманого в концесію. Право власності на поліпшене, реконструйоване, технічно переоснащене майно залишається відповідно за державою або територіальною громадою. Концесіонер має право на адекватне і ефективне відшкодування витрат, зроблених у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію, за рахунок отриманого прибутку, якщо інше не передбачено концесійним договором.

Ст. 369 ГКУ передбачає, що винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Норма, яка міститься у вказаній статті, має диспозитивний характер, надаючи сторонам право самостійно визначати порядок і форми виплати винагороди, що повинно знайти відповідне закріплення в договорі комерційної концесії.

На практиці форма винагороди може бути різною. Вона визначається сторонами в договорі залежно від специфіки конкретних відносин. Вказана стаття дає сторонам деякі рекомендаційні варіанти вирішення цього питання. Платежі за договором комерційної концесії прийнято поділяти на: первісний одноразовий платіж (внесок); періодичні (поточні) платежі; додаткові платежі.

Первісний одноразовий (разовий) платіж являє собою своєрідну плату користувача за надану можливість вступити у франчайзингове підприємництво. Первісний одноразовий внесок повинен покривати також певний перелік послуг правоволодільця, пов'язаних з налагодженням підприємництва користувача (первісне навчання фахівців, постачання устаткування, допомога в його установці, надання необхідної документації і консультування з її застосування та ін.).

Періодичні (поточні) платежі називають платою за управлінські послуги. Поточні платежі показують, наскільки ефективно діє та чи інша франчайзингова система, тому що виплачуються вони правоволодільцю звичайно від суми прибутку або від обсягу реалізації товарів (робіт, послуг). Тому чим вище показники результатів господарської діяльності користувача, тим більше сума поточного платежу правоволодільцю.

Додаткові платежі користувач здійснює, як правило, у випадку, якщо прибігає до тих послуг правоволодільця, які не передбачені договором комерційної концесії. До додаткових послуг правоволодільця належать: консультування з поточних проблем, які виникають в результаті управління бізнесом; надання в оренду будинків, споруджень та іншого майна; проведення незалежної аудиторської перевірки користувача у випадку ненадання їм необхідної фінансової звітності та ін.

29.4. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що висуваються до користувача

Відповідно до ст. 373 ГКУ правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що висуваються до користувача комерційної концесії в разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем.

За вимогами, що висуваються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем.

Вказана стаття спрямована на захист прав споживачів товарів (робіт, послуг) які виробляються (виконуються, надаються) користувачем. Встановлено субсидіарну відповідальність правоволодільця за вимогами, що висуваються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем за договором комерційної концесії. Загальні положення про субсидіарну відповідальність закріплені в ст. 619 ЦК України.

До пред'явлення вимог до правоволодільця, який несе субсидіар-ну відповідальність, споживач повинен висунути вимогу до користувача. Якщо користувач відмовився задовольнити вимогу споживача, або споживач не одержав від нього протягом розумного строку відповідь на пред'явлену вимогу, споживач може заявити вимогу в повному обсязі до правоволодільця. Правоволоділець повинен до задоволення вимоги, пред'явленої до нього споживачем, сповістити про це користувача, а у випадку пред'явлення позову, - заявити клопотання про залучення користувача до участі в справі. У випадку недотримання цих вимог пра-воволодільцем користувач має право висунути проти регресної вимоги правоволодільця заперечення, що він мав проти споживача.

Ст. 373 ГК закріплює солідарну відповідальність користувача і пра-воволодільця у випадку, коли користувач є виробником продукції (товарів) правоволодільця. Таким чином, якщо користувач не тільки продає, але і сам виробляє товар правоволодільця, то споживач має право заявити вимоги як обом сторонам, так і кожній з них. У цій ситуації виникає пасивне солідарне зобов'язання, яке надає споживачу (кредитору) право вимагати виконання від кожного з боржників у повному обсязі або від усіх боржників спільно. Якщо виконання, надане одним з боржників - користувачем або правоволодільцем, виявиться неповним, споживач вправі вимагати недоотримане з іншого боржника. Зобов'язання вважається виконаним тільки у випадку повного його виконання. Загальні питання солідарних зобов'язань регулюються ст. 541, 543 ЦК України.