Громадські об’єднання в Україні - Бесчастний В.М. - ВИСНОВКИ

Поняття "політична система" з'явилося не лише для збага­чення термінології. У ньому відображаються важливі зміни – розширення спектра державно-політичних інститутів. Термін політична система" виник на початку XX ст. і застосовувався лише в наукових працях, а в правовій сфері – майже не засто­совувався. У вітчизняній (радянській) науковій літературі по­няття "політична система" з'явилося в 60-ті рр., в епоху так званої "відлиги", під впливом західної демократії, а також під впливом робіт наших сусідів з інших країн "соціалістичної спів­дружності", які швидше запозичили закордонні терміни.

Для характеристики сучасної держави, для аналізу її діяль­ності недостатньо лише використовувати терміни, вивчати тіль­ки інститути держави, державного механізму. Для того, щоб зрозуміти всю діяльність держави, усі державно-політичні яви­ща, потрібно досліджувати й інші інститути суспільно-політич­ного життя, які також беруть участь у політиці, тобто у здійс­ненні державної влади.

У сучасному суспільстві політичні відносини проявляються за допомогою діяльності широкого комплексу систем і органі­зацій. Природно, що до них належать, насамперед, інститути Держави, але, окрім цього, потрібно враховувати діяльність ще й таких громадських формувань, як політичні партії, професій­ні спілки, спілки підприємців, молодіжні, жіночі, благодійні, релігійні та низка інших організацій.

Структура політичних систем у сучасних країнах – це не обов'язково якесь непорушне явище. Такі структури зазнають змін разом зі змінами в економіці, соціальній структурі, формах політичних режимів і т. д. Змінюються і деякі функції елемен­тів політичної системи, але при цьому основна характеристика, основні функції самої системи істотно не змінюються. Вивчення цих процесів – завдання політичних наук.

Правове регулювання таких процесів – серйозне завдання не тільки політичних, а й державно-правових наук.

Правова регламентація охоплює декілька напрямів. Напри­клад, закріплення поняття "партії", розмежування партій від ін­ших громадських організацій, закріплення статусної ролі, функ­цій, порядку створення та основних принципів функціонування.

У сучасній західній літературі нині використовуються ви­значення – "асоціації індивідуального представництва" і "асо­ціації соціальної інтеграції". Що стоїть за цими визначеннями? Асоціація індивідуального представництва – усі ті самі парла­ментські партії, суть яких у відборі найбільш гідних представ­ників і агітація за них. Це партії, орієнтовані на відбір і вису­нення найяскравіших представників, що виражають інтереси певної соціальної групи або певного соціального шару.

Асоціації соціальної інтеграції – партії, які припускають тіснішу єдність, вироблення колективних програм, тобто йдуть не за окремими лідерами, а за якимись конкретними ідеями, їхня мета – не тільки відбір окремих політичних діячів, а й певні соціальні перетворення. Запровадження в Україні пропор­ційної виборчої системи вкотре доказало, що наша країна, її політична система розвиваються саме в цьому напрямі.

У деяких випадках можуть закріплюватися формальні ви­моги до утворення об'єднань громадян (наприклад, певний міні­мум числа членів), вимагатися обов'язкова реєстрація, обов'яз­ковість певного числа філіалів у регіонах. Перераховані вимоги не завжди характерні. Можуть бути й інші. Крім того, у законах може закріплюватися участь об'єднань громадян у діяльності державних органів. Закріплюються основні напрями роботи, наприклад, принципи діяльності партії під час виборів або участь у комплектуванні органів держави, у діяльності парла­менту.

У законах фіксуються межі повноважень громадських ор­ганізацій, перелік певних заборон. Наприклад, у законі можуть бути такі норми, за якими громадські організації не мають пра­ва виступати проти конституційного устрою держави, заклика­ти до порушення неподільності території держави, закликати до війни і т. д.

Слід зазначити, що певні норми, які стосуються громадських організацій, можуть міститися не тільки у законах, указах і по­становах, тобто нормативних актах, що видає держава, але і в нормах, які створюють самі громадські організації. Ці норми можуть бути у партійних статутах, правилах. Держава, затвер­джуючи статут, погоджується з правилами, прийнятими для себе тією або іншою партією. У будь-якому разі, правове або конституційно-правове регулювання статусу громадських орга­нізацій – це дуже важливе питання у сфері конституційного права.

У сучасних умовах в Україні постає питання стосовно полі­тичних сил, що борються проти нинішньої державної влади. Чи утворюють вони, або чи можуть утворювати якусь контрсистему, якщо є низка суспільних інститутів, які протистоять цій владі? Однозначної відповіді немає, оскільки вона залежить від конкретної ситуації. Якщо організації, що борються проти правлячого режиму, не об'єднані і не можуть істотно впливати на політичні процеси, і їх роль обмежується лише сферою ідео­логії або участю в економічній боротьбі, то казати про політич­ну контрсистему неможливо. Правильніше вести мову про опозицію. Але статус опозиції в сучасній Україні потребує кон­ституційно-правового врегулювання.

У інших випадках, коли політичні партії та їх союзники істот­но й активно впливають на політичний процес, коли є суспільні організації, що підтримують їх, тобто є якась сукупність полі­тичних організацій, що протистоять державній владі, то можна говорити про політичну контрсистему.

Політична система України, як і будь-якої сучасної демо­кратичної держави, проходить певні етапи розвитку, змінює склад і структуру, пристосовується до потреб політичних еліт. Вивчення та правове регулювання цих процесів – серйозне завдання не тільки політичних, а й державно-правових наук.