Екологічне право України - Шуміло О.М. - 3. Об'єкти тваринного світу, їхнє правове визначення та право власності на них

ЗУ "Про тваринний світ" у ст. 3 зазначає, що об'єктами тваринного світу, на які поширюється його дія, є:

o дикі тварини - хордові, у тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їхньому видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

o частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

o продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їхнього існування та шляхами міграції, підлягають охороні.

При цьому у ст. 1 Закону наголошується, що відносини у галузі охорони, використання і відтворення сільськогосподарських, свійських тварин, а також діяльність, пов'язана з охороною і використанням залишків викопних тварин, регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, як об'єкти тваринного світу розглядаються не всі тварини в біологічному розумінні, а лише ті, які підпадають під дію фауністичного законодавства України.

У теорії екологічного права сформовано позицію, відповідно до якої об'єктами екологічних відносин можуть бути лише ті предмети матеріального світу, які не втратили "екологічного зв'язку" з навколишнім природним середовищем. О.С. Колба-сов зазначав, що не вважаються природними об'єктами предмети, які внаслідок докладання до них людської праці відокремлені від природного середовища, перетворені на сировину, знаряддя праці чи споживчі продукти. Подібна точка зору висловлювалась щодо об'єктів тваринного світу. С.С. Константініді вказував, що для віднесення до об'єктів екологічного права тварин останні повинні перебувати у стані природної волі, тобто в необмеженому людиною безпосередньому природному зв'язку з навколишнім природним середовищем. Таким чином, дикі тварини, у тому числі й водні живі ресурси, вилучені з природного середовища, згідно із зазначеною думкою, перестають бути природними об'єктами, а значить, й об'єктами екологічних правовідносин. При докладанні певної людської праці вони перетворюються на товарно-матеріальні цінності.

Разом з тим на незавершеність такої думки стосовно об'єктів тваринного світу, які навіть вилучені з природного середовища в живому вигляді можуть бути без проблем повернені до нього, вже вказувалось окремими дослідниками. Так, Т.В. Григор'єва з цього приводу стосовно водних живих ресурсів зазначала, що "наведена позиція, як вбачається, правильна, але вона не враховує специфіки водних живих ресурсів як природного об'єкта. Водні живі ресурси належать до живих сил природи, і саме ця ознака є вирішальною при порівнянні водних живих ресурсів з природними об'єктами. На відміну від інших об'єктів природи водні живі ресурси можуть бути вилучені з природного середовища в живому стані. І доки цей живий стан не буде змінено, водні живі ресурси здатні взаємодіяти з навколишнім природним середовищем, мати з ним певний зв'язок і, крім того, можуть бути повернені у природне середовище.

З урахуванням специфіки розглядуваних ресурсів екологічне законодавство повинно регулювати (і в Україні регулює) весь комплекс відносин водних живих ресурсів, які знаходяться у різних умовах - природної волі, у неволі чи в напіввільних умовах. Це дозволяє забезпечити належний рівень їх охорони, створити умови постійного існування всього видового й популяційного розмаїття".

Вбачається, що головною ознакою, яка характеризує особливості права власності на об'єкти тваринного світу, є пролонгація, збереження їхнього статусу як природного об'єкта навіть у випадку їхнього вилучення з навколишнього середовища. Зважаючи на викладене, такий статус накладає на власників цих об'єктів цілий перелік прав та обов'язків, які не притаманні цивільному законодавству, а регулюються саме екологічним законодавством та законодавством про тваринний світ, створюючи комплексне правове регулювання.

Така пролонгація пов'язана насамперед із тим, що такі об'єкти тваринного світу із легкістю можуть бути повернені до навколишнього середовища, де зможуть продовжити своє функціонування. На таких особливостях об'єктів тваринного світу наголошувалось ще у Дигестах Юстиніана, де щодо об'єктів тваринного світу res nec mancipi існувало правило, що ці речі є безгосподарними, а тому особа, яка спіймала дикого звіра або птицю, або рибу, є її власником, доки вони перебувають у її владі. Якщо ж вони вийдуть з-під нагляду та отримають природну волю, то знову стануть власністю першого ж, хто їх добуде. Під природною волею розумівся стан, коли тварина зникне з очей, або хоча й залишиться перед очима, але її переслідування буде ускладнено.

Якщо ж говорити про сучасний стан регулювання відносин власності на об'єкти тваринного світу, то слід наголосити, що відповідно до ст. 5 ЗУ "Про тваринний світ" право власності на об'єкти тваринного світу набувається та реалізується згідно з КУ, цим Законом та іншими законами України.

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і перебувають в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності українського народу.

Від імені українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених КУ.

Кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу - об'єктами права власності українського народу - відповідно до базового Закону та інших законів України.

Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній формах власності.

Об'єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них.

Потрібно вказати, що ця стаття доповнює норми КУ, де у ст. 13, на жаль, тваринний світ не знайшов свого окремого закріплення як об'єкт права власності українського народу. Таке становище аж ніяк не сприяє підвищенню правового статусу тваринного світу, адже законодавець, замаскувавши тваринний світ під словами "інші природні ресурси", по суті, закріпив його вторинний, похідний від інших природних об'єктів, статус. Разом з тим ЗУ "Про тваринний світ" знімає ці суперечності, прямо поширюючи статус об'єктів права власності українського народу і в такий спосіб соціалізований характер права власності на нього.

У ЗУ "Про тваринний світ" визначені також й інші особливості права власності на об'єкти тваринного світу. Так, об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктом права відповідно державної або комунальної власності.

Об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим, не забороненим законом способом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення до України з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку.

У передбаченому законодавством порядку права власників об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів, навколишнього природного середовища та захисту прав громадян.

При цьому поняття "неволя" або "напіввільні умови" розкриваються в ЗУ "Про мисливське господарство та полювання", де зазначено таке:

o "утримання мисливських тварин у напіввільних умовах - утримання набутих в установленому порядку мисливських тварин у штучно створених умовах, в яких вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільно переміщуватися за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя;

o утримання мисливських тварин у неволі - утримання мисливських тварин у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живитися природними кормами та самостійно виходити за межі таких споруд".

Законом окремо передбачені правові підстави припинення права приватної власності на об'єкти тваринного світу. Так, право приватної власності на об'єкти тваринного світу припиняється у разі:

- жорстокого поводження з дикими тваринами;

- встановлення законодавчими актами заборони щодо перебування у приватній власності окремих об'єктів тваринного світу.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може припинятися і в інших випадках, передбачених законодавством.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу у випадках жорстокого поводження з дикими тваринами може бути припинене в судовому порядку за позовами органів контролю в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу або прокуратури.

Необхідно наголосити, що навіть за існуючої системи правових приписів та виходячи із загальних принципів правового регулювання, буде природним висновок про необхідність регулювання відносин власності на тваринний світ у першу чергу нормами спеціального фауністичного законодавства, беручи до уваги, що питання власності на об'єкти тваринного світу безпосередньо пов'язані із питаннями їхньої охорони та використання. Разом з тим у ЗУ "Про тваринний світ" питанням права власності (у тому числі приватної) на об'єкти тваринного світу присвячено лише чотири статті.

Внаслідок такого становища створюється ситуація, коли особливості реалізації права власності на об'єкти тваринного світу не знаходять свого належного відображення в спеціальному поресурсовому законодавстві. На цій проблемі, зокрема, наголошував ПВ. Тихий, який у своїй роботі вказував, що "на відміну від попереднього фауністичного законодавства, ЗУ "Про тваринний світ" інакше вирішує питання про статус тварин, які перебувають у колективній та приватній власності, а саме, не відносить добутих зі стану природної волі тварин до товарно-матеріальних цінностей. Ці тварини, потрапляючи під дію цивільного права, в той же час продовжують, згідно з першою частиною статті 1 ЗУ "Про тваринний світ", залишатись в рамках екологічного законодавства, хоча визначення співвідношення обсягів такого подвійного правового регулювання буде не на користь останнього. Власники диких тварин відповідно до своїх правомочностей можуть володіти згаданими об'єктами, споживати їхні корисні властивості та якості, вирішувати їхню юридичну долю на власний розсуд, тобто діяти у межах цивільного, ветеринарного та іншого законодавства. Дія ж екологічного законодавства має тут суто охоронний, а не експлуатаційний характер.

Таким чином, використання дикої фауни, яке здійснюється власниками стосовно до об'єктів своєї власності, не має суттєвого екологічного значення і майже не урегульоване еколого-фауністичним законодавством".

Отже, розглядаючи питання регулювання відносин власності на об'єкти тваринного світу, потрібно звернути увагу на те, що ЦК України в книзі III детально регламентовано питання права власності та інші речові права. Разом з тим цим же кодексом у ч. 1 ст. 9 передбачено: "Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства". Таким чином, при розгляді відносин власності на об'єкти тваринного світу необхідно активно використовувати норми цивільного законодавства.