Зміст сучасного етапу формування державотворчих та правотворчих концепцій України відповідав потребам трансформації української держави до правової, соціальної, демократичної, а українського суспільства - до громадянського. Нові концепції та теорії перевірялися часом у процесі реалізації судової, правової, політичної реформ, у ході виборів 1994, 1998, 2002, 2006 pp. та позачергових 2007 р. до Верховної Ради України, виборів Президента України 2004 р.
Реалізацією новітніх правових підходів стало прийняття Конституції України 1996 р., а також перебіг конституційного процесу, пов'язаний із змінами до Конституції, внесеними у 2004 р., та розробкою протягом 2007 р. проектів нової редакції Основного Закону різними політичними силами, представленими в українському соціумі.
Основними напрямками формування правових поглядів щодо розвитку держави і права в незалежній Україні слід вважати становлення загальної теорії держави і права, що базується на принципово нових методологічних підходах і принципах епохи постмодернізму. На таких засадах вибудовується розуміння системи права, сформульоване в працях П. М. Рабіновича, О. Л. Копиленка, Ю. М. Оборотова, О. Ф. Скакун, М. В. Цвіка та багатьох інших правників, що представляють різні школи права, - Київську, Харківську, Одеську, Львівську та ін. Домінуючим концептуальним ядром у цих підходах стали проблеми прав людини як пріоритет будь-якої моделі розвитку і держави і права. Права людини розглядаються як основа правової системи в цілому, а забезпечення їх дотримання, як головне завдання держави. В цьому аспекті болючою проблемою є створення ефективних механізмів забезпечення та реалізації прав людини, пошук шляхів переходу від декларацій до їх практичного втілення. Розв'язання цієї проблеми вбачається одним з основних завдань української правової науки і практики.
Тісно пов'язаний з даним напрямком новітньої української правової думки процес формування теорій, що стосуються проблем сучасного конституціоналізму та конституційного процесу. Підвалини, закладені провідними фахівцями, такими як М. І. Козюбра, М. П. Орзіх, О. В. Скрипнюк, В. Ф. Погорілко, Ю. С. Шемшученко та багатьма іншими, акцентували увагу на двох складових - правова держава та громадянське суспільство. В центр виведено механізм взаємодії та взаємозв'язків інститутів держави та інститутів громадянського суспільства. Особливий наголос робиться на змістові демократичної, правової, соціальної держави як пріоритетного напрямку державотворення на сучасному етапі. Аналізуються також новітні правові та політичні технології, що забезпечують незворотність суспільного прогресу та підвищують ефективність трансформаційних процесів сучасної української держави.
Окремо слід відзначити широку дискусію, що розгорнулася в політичній і правовій площині щодо пошуку оптимальної форми правління в Українській державі. Цю дискусію було розпочато в середині 90-х років XX ст. під час розробки та прийняття нової Конституції
України, і в той час більшість схилялася саме до президентської республіки. Але за останні десять років конституційна теорія та практика поступово еволюціонували до парламентсько-президентської республіки, що було реалізовано під час конституційної реформи 2004 р. Разом з тим події у державному, правовому та політичному житті України засвідчили недосконалість такої моделі, в яку було закладено багато суперечностей та неузгодженостей між повноваженнями окремих гілок влади. Таким чином, на сьогоднішній день перед українською наукою конституційного права стоїть завдання пошуку та обгрунтування шляхів подальшого вдосконалення конституційної моделі розподілу влади. При цьому можна виділити два основні підходи. За одного з них обстоюється необхідність продовження взятого у 2004 р. курсу, логічним завершенням якого став би перехід до парламентської республіки. В рамках же іншого підходу, з огляду на певний негативний досвід існування парламентсько-президентської моделі, і передусім її нестабільність, вважається за доцільне повернення до президентської республіки.
Більшої конкретики набувають правові теорії, які стосуються безпосередньо окремих галузей та напрямків реформування української держави та її правової системи на сучасному етапі. Зокрема найбільш яскравими прикладами є запроваджені в України Адміністративна реформа та Судова реформа, в рамках яких відбулися значні зміни в організації систем виконавчої та судової влади. Одною з ключових проблем у цьому аспекті є необхідність пошуку шляхів подолання такого негативного явища, як корупція та створення механізмів, які б забезпечили пріоритет прав людини та інтересів суспільства в діяльності органів публічної влади.
Можна також відзначити напрямки розвитку української правової науки, пов'язані з інтеграцією України до глобальних світових та європейських процесів. Це включає формування та розвиток поглядів на місце нашої держави в умовах глобалізації та інформатизації, реалізації програмних документів щодо розбудови інформаційного суспільства, участі України в багатосторонній торговельній системі, створеної в рамках Світової організації торгівлі, вирішення завдань щодо інтеграції України до Європейського Союзу та адаптації національного законодавства до вимог останнього та ін.
Ціла низка проблем щодо реформування окремих галузей національного законодавства знаходить відображення в роботах фахівців із адміністративного, кримінального, цивільного права.
Вищезазначені наукові розробки та розвідки значною мірою впливають на правотворчий та правозастосовчий процеси в України, вдосконалюючи та змінюючи принципові підходи до бачення сутності і ролі держави в умовах сьогодення а також впливаючи на оцінку місця і значення права, формування його пріоритету в сучасному суспільному житті.
Фундаментальні праці багатьох українських правників, фахівців з різних галузей права, допомагають осмисленню проблем сучасної демократії, гарантій природних та позитивних прав людини, динаміки ціннісних орієнтацій суспільства, формування сучасної правової та політичної свідомості і культури та інших важливих теоретико-методологічних та прикладних проблем перспектив розвитку держави і права на нинішньому цивілізаційному етапі.
Нові концептуальні розробки утверджуються на ґрунті відродження національних традицій, поєднаних із запозиченням зарубіжного досвіду. Але головним при цьому має бути відсутність як зайвої ідеалізації так і недооцінки політико-правових реалій, їх впливів і наслідків для правотворчого і державотворчого процесу в України.
Подібні підходи цілком вписуються в світові тенденції розвитку вчень про державу і право, відповідаючи на виклики глобального Світу і водночас зберігаючи самоідентичність в умовах діалогу цивілізацій і культур.
Динамізм же сучасної правової думки України цілком обумовлений практикою реформ, що охоплюють різні сфери життєдіяльності суспільства і визначають потреби концептуального їх забезпечення. Правові теорії в такий спосіб набувають прикладного характеру, що значно підвищує їх соціальну цінність.