Американський політолог. Свої погляди виклав у працях "Кінець історії і остання людина" (1992), "Довіра: суспільні чесноти та шлях до процвітання" (1995), "Великий крах: людська природа і відновлення соціального порядку" (1999), "Наше пост-людське майбутнє: наслідки біотехнологічної революції" (2002). У 1989 р. Ф. Фукуяма опублікував статтю "Кінець історії?", де констатував, що реформістські рухи у Радянському Союзі та Східній Європі, а також поширення споживацької культури на більшій частині земної кулі є свідченням тріумфу західної цивілізації. Він показав, що, попри всі ідеологічні суперечності та жорстке протистояння, практично всі розвинуті країни затвердили в себе або намагаються затвердити ліберально-демократичні цінності. Багато інших країн також рухається у напрямі переходу до ринкової економіки та інтеграції у глобальну систему капіталістичного поділу праці. Це означає "кінець історії" як еволюції людських суспільств у напрямі до кінцевої мети - демократичного капіталізму, що став безальтернативною моделлю політичної і економічної організації для розвинутих країн Заходу та ідеалом для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості у боротьбі за гідність людини.
Фукуяма писав: "Можливо, те, що ми спостерігаємо, це не просто кінець "холодної війни" або своєрідного періоду післявоєнної історії, а кінець історії як такої; це означає кінцевий пункт ідеологічної еволюції людини і перетворення західної ліберальної демократії на універсальну, завершальну форму державного управління людства. Це не означає, що журналу "Foreign affers" нічим буде заповнювати свої сторінки щорічних оглядів міжнародних відносин, бо перемога лібералізму відбулася перш за все у сфері ідей чи свідомості і поки що не завершена в реальному чи матеріальному світі. Однак є вагомі причини вважати, що в кінцевому підсумку саме цей ідеал буде управляти матеріальним світом". На думку Ф. Фукуями, існує чотири рівні, на яких відбувається розвиток демократії:
1. Ідеологія - нормативні переконання про правильність і неправильність демократичних інститутів та ринкових структур, на які вони спираються; Демократичні суспільства не можуть існувати протягом тривалого часу, якщо люди не вірять, що демократія є для них найкращою формою правління. З іншого боку, навіть якщо в суспільстві існує віра в демократичні ідеали, на практиці таке суспільство може виявитись нездатним створити реально діючі демократичні інститути. Зміна ставлення до демократичних інститутів і сприйняття легітимності демократії на ідеологічному рівні можуть відбутися несподівано. Саме така зміна, сприятлива для демократії і ринку, відбулася в усьому світі за останні 15 років.
2. Інститути - сфера, що охоплює конституції, судові, партійні системи, ринкові структури і т. д. Вони модифікуються не так швидко, як ідеї, але ними можна маніпулювати за допомогою державної політики. На цьому рівні останнім часом йшла політична боротьба, коли нові демократичні держави, заручившись підтримкою тих, що виникли раніше, прагнули приватизувати державні підприємства, написати нові конституції, консолідувати партії тощо.
3. Громадянське суспільство - розвинуті економічні, культурні, правові та політичні відносини між його членами, що передбачають незалежність від держави й одночасно взаємодію з нею. Стосовно громадянського суспільства є вільні рівноправні громадяни. Його структури формуються ще повільніше, ніж політичні інститути. Вони менше піддаються маніпулюванню з боку державної політики і часто обернено пропорційно залежать від державної влади, посилюючись у міру відступу держави, і навпаки.
4. Культура - глибинний рівень, що охоплює релігію, моральні цінності, етнічну свідомість, структуру сім'ї та ін. Подібно до того як демократичні інститути основуються на громадянському суспільстві, воно, у свою чергу, має передумови на рівні культури. Хоча політична культура й піддається впливу подій, що відбуваються на трьох попередніх рівнях, зміни на рівні культури здійснюються най повільніше.
Концепція Ф. Фукуями стала приводом для бурхливої інтелектуальної полеміки кінця XX ст. Відповідаючи своїм критикам, філософ зробив уточнення: "Коли я говорю "урешті-решт", то період часу, який я маю на увазі, може означати кілька поколінь або й кілька десятків поколінь". Отже, ідея "кінця історії" поряд з науковим відображенням прагнення адептів західної цивілізації до світового панування є спробою обґрунтування початку нового глобального соціального циклу. Однак прагнення Ф. Фукуями до ідеалізації однорідного планетарного ліберально-демократичного суспільства за західним зразком суперечить теорії систем, згідно з якою жодна однорідна система не має достатньої стабільності, вона уразлива як ззовні, так і зсередини. Тільки багате внутрішнє розмаїття реально підтримує систему в динамічній рівновазі.
Світова державно-правова думка кінця XX - початку XXI ст., виходячи з характеру сучасного соціального розвитку, сформувала, основні умови гармонізації суспільно-державних відносин: підхід до прав людини як найвищої соціальної цінності, забезпечення якої має бути головною функцією держави; утвердження соціальної справедливості шляхом створення відповідного законодавства й механізмів його впровадження; розвиток соціальних програм, зорієнтованих на гарантування гідного життя та вільного розвитку людини; політико-правовий захист свободи конкуренції, економічного і політичного плюралізму, панування права і закону; утвердження у суспільній практиці конституційно-правових принципів поваги людської гідності та соціальної спрямованості держави. Гармонійна взаємодія інститутів громадянського суспільства з державою уможливить поступове обмеження державного втручання в економічне і соціокультурне життя громадян. Розвиток держави буде поступово зведений до мінімуму і дасть змогу в сучасних умовах посісти належне їй місце - бути лише функцією суспільства під його постійним і всебічним контролем.