Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 3. Державний устрій

Бурхлива політична історія державних утворень Дворіччя наприкінці 111 тисячоліття до н. е. була відмічена возвеличенням Вавилона. Близько 1985 року до н. е. він стає центром незалежної держави. Царі вавилонської династії - "патесі" - підкорили собі спочатку так звану Аккадську область, заселену семітськими племенами, а потім і шумерські міста. Одним з найбільш видатних представників Вавилонської династії був Хаммурапі (1792-1750 роки до и. е.), з ім'ям якого пов'язані важливі перетворення у галузі державного устрою Вавилонії. Суспільний устрій Вавилонії в основних характеристиках нагадує давньоєгипетський. Джерела відокремлюють світську та церковну знать, чиновництво, професійне воїнство, сільських общинників, ремісників, купців, торговців, різні категорії рабів. Звертає на себе увагу розділення вільних людей на дві категорії. Одні називалися "синами мужа", "авілум" (або "сини людини"), що підкреслює їх вільний повноправний стан. Друга категорія називалася "мушкену" (напевно, похідне від слова "шукену" - бути людиною"), що означає прихилення перед особою вищого стану. В Стародавньому Вавилоні не отримало розвитку велике приватне рабовласництво. Основними виробниками матеріальних благ були вільні селяни-общинники та ремісники. Раби перебували як у державній (у палацах) та колективній (храмах), так і приватній власності.

Патріархальний характер рабовласництва зумовлював визнання за рабами деяких особистих та майнових прав. Наприклад, у разі, якщо раби укладали шлюб із вільними жінками, то діти від цього шлюбу вважалися вільними. Після смерті раба майно поділялося навпіл, половина переходила дружині та дітям, половина - хазяїну (статті 175- 1763. X.). Велике значення у суспільстві мали жерці. Храми володіли величезними багатствами. У законах установлювався привілей храмів, зазначених разом із привілеями палацу. Жерці з найдавніших часів зберегли у своїх руках юстицію та відігравали істотну роль в управлінні. Вищі жрецькі посади заміщувалися особами знатного походження, в тому числі родичами царя. Серед рабовласників особливо виділялися тамкари - торговельні агенти, найбільш грошовиті люди Вавилона. Вони вели велику зовнішню торгівлю, а також роздрібну - всередині країни.

3. Державний устрій

На чолі найдавніших шумерських міст стояли патесі, намісники бога на землі. Коли їх панування починало поширюватися на значну частину всієї країни, надавався титул лугаля. Пізніше, підкоряючи собі великі території, правителі, починаючи з Аккадської династії, називали себе царями чотирьох країн та царями всесвіту, навіть богом. У Законах Хам мура пі цар уже не іменується богом, а розглядається як намісник божества. Вищою посадовою особою у державі є правитель царського палацу (в давнині називався нубанда). З розширенням влади царів за межі Шумера його обов'язки були пов'язані з повинностями населення. Він керує будівництвом каналів, укріплень, палаців, храмів, веденням війн, організацією землеробських робіт. За царя з'являється й інший правитель-намісник - Ісакку, правитель багатьох міст. У джерелах згадуються різноманітні розряди жерців, агентів, суддів, охоронців житниць, переписувачі, наглядачі та ін. З розширенням території відбувається централізація управління. Царі з часів III Урської династії позбавляють місцевих патесі їх світської влади, зберігаючи за ними лише їх жрецьку гідність, перетворюють їх на підлеглих обласних правителів - шакка-накку. Крім шакканакку, відомі правителі більш легких територіальних одиниць - рабіануми, очевидно, правителі міст та територіальних громад.

Судова система

Вона, як і в інших стародавніх східних державах, не була відокремлена від адміністрації. Цар та чиновники одночасно відали й адміністративними, і судовими справами. Верховним суддею був цар, який виступав вищою інстанцією для розгляду цивільних та карних справ. Він міг і сам розглядати будь-які справи, але частіше за все надсилав їх до нижчих органів. Судові функції знаходилися також у руках намісника та рабіанума - голів судових колегій. У суді намісника судова колегія складалася з чиновників, підлеглих наміснику, а під головуванням рабіанума засідав суд з членів громадської ради або громадської ради у повному складі. У великих містах судові функції виконували спеціальні "царські судді", підпорядковані безпосередньо царю. Жерці брали участь у процесі, коли приводили сторони до клятви та засвідчували її. Слід вважати, що існували храмові суди для розгляду справ, сторонами в яких були жерці.

Збройні сили

У період роздрібненості Дворіччя основним видом збройних сил було ополчення селян-общинників, які за призовом правителя прибували до військ зі своїм озброєнням та спорядженням. Вперше у всесвітній історії аккадський цар Саргон (2316-2261 роки до н. е.) створив постійну армію для виконання зовнішніх та внутрішніх завдань. Воїни, як виявляється із Законів Хаммурапі, перебували на царському утриманні, одержуючи за службу земельні наділи із будинком, садом, а також худобу (статті 30-36). Це майно було вилучено з громадського обігу.

Відмова воїна йти на війну тягла за собою смертну кару та втрату повиннісного майна. А якщо воїн відсилав наймита, то він сам підлягав смерті, а майно переходило наймиту. У разі смерті воїна або потрапляння його у полон майно переходило до його сина за умови несення військової служби. У разі малолітства сина 1/3 ділянки віддавалася матері для його виховування. У разі повернення воїна з полону йому поверталося майно, віддане іншому воїнові. Якщо полоненого воїна викупив купець (тамкар), то після повернення на батьківщину воїн повинен був викупити себе, а якщо через відсутність коштів він не міг цього зробити, то за нього платив храм або палац. Разом з тим земельна ділянка і будинок не могли іти як сплата "викупу". Все це було спрямовано на охорону воїнів від розорення та прив'язувало їх до царя. У період військових походів скликалося й ополчення селян-общинників.