Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 5. Культурна революція

Восени 1931 року Японія напала на Китай. 18 вересня після серії провокацій японці перейшли у наступ, за короткий час окупувавши всю Маньчжурію. У березні 1932 року тут було проголошено прояпонську маріонеткову державу Маньчжоу-Го, яку очолив Айсиньгьоро Пуі - останній представник маньчжурської династії Цин. ліквідованої в роки Синьхайської революції.

За цих складних умов Чан Кайші був змушений боротися одночасно з трьома ворогами: зовнішньою японською агресією, спорадичними бунтами окремих мілітаристів на місцях та збройними силами компартії, які претендували на владу в країні. Він обрав політику компромісу з японцями, з мілітаристами вів справи залежно від конкретних обставин, а з комуністами жоден компроміс був неможливий. У 1934 році основні сили компартії було блоковано у провінції Цзянси. Однак керівництво компартії зуміло організувати прорив і після багатомісячного маршу привело війська на північний захід країни, у так званий "особливий район" з центром у місті Яньань. Ці події увійшли в історію компартії як "Великий похід". Чан Кайші планував продовжити боротьбу з комуністами і там, але тут збунтувалася низка його генералів, які вважали більш пріоритетним завданням замирення з комуністами і спільну боротьбу з японською агресією. В результаті Сі-анського інциденту було підписано угоду про створення єдиного фронту між компартією і Гоміньданом.

Уряд Чай Кайші ще під час Веймарської республіки одержував військову допомогу від Німеччини. З приходом до влади Гітлера допомогу було збільшено з метою боротьби з комуністами. У Китаї було створено заводи з виготовлення ліцензованого німецького озброєння, німецькі радники навчали особовий склад, до Китаю експортувалися шоломи, гвинтівки Gewehr 88 і 98, пістолети Mauser. Китай також одержував незначну кількість літаків Henschel, Junkers, Heinkel та Messerschmitt, гаубиць Rheinmetall і Krupp, протитанкові і гірські гармати, наприклад, Рак 35/36, з'явилися також легкі танки PzKpfw І.

25 листопада 1936 року Японія і Німеччина уклали Антикомінтернівський пакт, спрямований проти СРСР і комуністичного руху. 12 грудня 1936 року стався Сіанський інцидент, який примусив Чан Кайші об'єднатися з комуністами. 7 липня 1937 року з конфлікту біля мосту Лугоуцяо неподалік від Пекіна розпочалася "велика" війна між Японією і Китаєм. З цього моменту, на думку багатьох китайських істориків, починається Друга світова війна. 21 серпня 1937 року було підписано радянсько-китайський договір про ненапад, після чого СРСР став надавати військову й економічну допомогу уряду Чан Кайші (Китаю поставлялися літаки 1-16 та інша військова техніка, спочатку на боці Китаю воювали радянські льотчики). Німецьку військову допомогу Китаю було припинено.

4. Створення Китайської Народної Республіки

Розгром мілітаристської Японії у серпні - вересні 1945 року завершив Другу світову війну, звільнивши від японських військ країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. У Китаї точилася жорстока громадянська війна. Радянська Червона армія повністю окупувала Маньчжурію, прийнявши капітуляцію більшої частини Квантунської армії. На цей час на території Маньчжурії діяли лише розрізнені партизанські загони і розвідгрупи китайських партизанів. У вересні 1945 року розпочалося масове перекидання збройних сил компартії з Північного та Східного Китаю в північно-східну частину країни. До листопада туди перейшло близько 100 тис. бійців 8-ої та 4-ої армій. З цих частин, партизанських формувань і місцевих жителів було сформовано Об'єднану демократичну армію Північного Сходу, яка стала кістяком Народно-визвольної армії Китаю.

Радянська армія знаходилася в Маньчжурії включно до травня 1946 року. За цей час радянська сторона допомогла китайським комуністам організувати, навчити та озброїти нові китайські війська. У результаті цього, коли гоміньданівські війська почали у квітні 1946 року входити до Маньчжурії, вони, на свій подив, виявили там не розрізнені партизанські загони, а сучасну дисципліновану армію комуністів. Ситуацією в Маньчжурії зацікавилися і в Білому домі. Перший загін збройних сил США у складі двох дивізій морської піхоти висадився в Китаї в районі Таньцзиня ще 30 вересня 1945 року. До осені в Китаї знаходилося вже понад 100 тис. американських військовослужбовців. Американські експедиційні війська, головним чином морські піхотинці, намагалися не втручатися в стосунки між компартією і Гоміньданом. Але вони активно взаємодіяли зі збройними силами легітимного китайського уряду - військами Гоміньдану, перш за все у прийнятті капітуляції японських військ у Північному та Центральному Китаї, а також у підтриманні порядку й охороні різноманітних важливих об'єктів у китайських містах. З самого початку командування військ Гоміньдану припустилося стратегічної помилки: незважаючи на успіхи в перших зіткненнях з Об'єднаною демократичною партією в Маньчжурії, воєнні дії в Північно-Східному Китаї не буди доведено до кінця, Гомільдан спрямував свої зусилля не на боротьбу з регулярними військами компартії, а на знищення партизанського руху і партизанських баз у Центральному, Східному та Північому Китаї. Зміцнившись за допомогою радянської сторони, за підтримки місцевого населення війська Мао Цзедуна до осені 1948 року досягли чисельності в 600 тис. чол. З 1 листопада Об'єднана демократична армія стала називатися 4-ою Польовою армією. Очолив її Лінь Бяо.

У листопаді 1948 року 4-та Польова армія розпочала рішучі бойові дії проти гоміньданівців. За короткий час було розбито 52 дивізії Чан Кайші, ще 26 дивізій, підготовлених військовими інструкторами США, перейшли на бік компартії. На початку 1949 року армія увійшла в Північний Китай, де об'єдналася з військами 8-ої армії компартії. 15 січня було взято Тяньцзинь, 22 січня - Пекін. До весни 1949 року збройні сили компартії звільнили від гоміньданівців весь Китай північніше ріки Янцзи і східніше провінції Ганьсу. До кінця громадянської війни Народно-визвольна армія становила могутню чотиримільйонну армію, яка була найбільшою в Азії. 24 квітня 1949 року війська компартії під проводом маршала Лю Бочена увійшли до столиці гоміньданівського Китаю міста Нанкін. Сам гоміньданівський уряд ще в лютому переїхав на південь країни до Кантона, а потім разом із залишками відданих йому військ утік на острів Тайвань. Наприкінці року Народно-визвольна армія Китаю знищила основні угруповання Гоміньдану на континенті, переможно завершивши третю громадянську війну в Китаї. 1 жовтня 1949 року в Пекіні було проголошено Китайську Народну Республіку. Наступного дня Радянський Союз першим визнав КНР і уклав з нею договір про дружбу, союз та взаємну допомогу.

Дотримуючись радянської моделі, компартія приступила до створення планової економіки. Але, на відміну від СРСР, Китай не поспішав з проведенням жорсткої аграрної колективізації і поспішної індустріалізації. Перший п'ятирічний план 1953-1957 років не був успішний у всьому, але він продемонстрував перевагу політичної стабільності, тобто ще більше зміцнив авторитет Мао Цзедуна.

Зблизившись із СРСР, Китай відповідно опинився в економічній ізоляції з боку США та інших країн НАТО. Натхненний успіхами, Мао Цзедун наважився на демократизацію і спробував задіяти міську інтелігенцію для соціалістичного будівництва.

5. Культурна революція

У 1966 році голова компартії Мао Цзедун розпочав масову кампанію з "підтримання революційного духу в масах". її фактичним завданням було утвердження маоїзму як єдиної державної ідеології і знищення політичної опозиції. Масова мобілізація молоді, яка одержала назву "червоногвардійців", була позбавлена чіткої організації через раптовість дій голови і відсутність єдності в середовищі лідерів компартії. Фанатично віддані "образу Голови", студенти, робітники і школярі зайнялися пошуком і розвінчуванням "класових ворогів", підбурювані радикальною клікою до атак на більш поміркованих лідерів партії. Найвидатнішою постаттю в керівному складі компартії, політично і фізично знищеної внаслідок культурної революції, став Лю Шаоци. Ден Сяопін опинився на трудовому перевихованні - робітником тракторного заводу. Некерована енергія критично налаштованої молоді навалилася на інтелектуалів, релігійні інститути, культурні пам'ятки Китаю, а також на рядових громадян - носіїв старих культурних цінностей.

Після падіння Лінь Бяо у вересні 1971 року позначилася зміна курсу в напрямку співробітництва з капіталістичним табором.

Після смерті у 1976 році Мао Цзедуна владу в країні взяли реформатори Ден Сяопін і Ху Яобан, які наприкінці 1978 року проголосили політику "реформ і відкритості". На XIV з'їзді компартії (1992 рік) було проголошено курс на побудову соціалістичної ринкової економічної системи з китайською специфікою. Фактично введення економічної реформи означало справжню "революцію зверху", яка полягала в поступовому й частковому згортанні тоталітарної маоїстської моделі жорсткої централізації економіки і переведенні частини галузей народного господарства на ринкові рейки, але за умови повністю незмінної політичної надбудови в особі компартії, яка монопольно керує країною. Така система дуже схожа на так звану нову економічну політику 1921-І 930 р. в радянській Росії, коли диктаторська влада партії більшовиків поєднувалася з введенням ринкової економіки. Тоді в Росії "двовладдя" ринку і політичної диктатури протрималося 10 років. Як довго воно протримається в сучасній Піднебесній? На це запитання може відповісти тільки сам Китай.