Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 2.2. ПРО НАЗВУ "РУСЬ"

У VIII ст. візантійські й арабські джерела для позначення населення, яке проживало на українських землях, починають використовувати назву "русь", хоча, судячи за "Велесовою книгою", цей термін існував задовго до нашої ери.

Походження цієї назви являє одну із загадок історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком вирішеною. Стародавні іноземні джерела не ототожнюють слов'ян і русів. Так, у "Книзі видів землі", написаній Абу-Зайда Ахмедом в середині X ст., читаємо: "Руси е народ, сусідній з болгарами, між цими останніми і слов'янами", "землі слов'ян і їх сусідів, як-то русів". Абу-Ісхак аль-Істахрі в "Книзі кліматів" писав: "Руси є народ по сусідству з Булгаром, між цим останнім і Славонією". Майже всі історичні джерела говорять про історичну спільність русів з слов'янами. Абуль-Касим Убайдалах у "Книзі шляхів і царств", написаній в IX ст., підкреслює, що руси "суть плем'я із слов'ян".

Могутньому племені Русів вдалося підкорити інші слов'янські племена та обкласти їх даниною. Показовою, для розуміння різниці між русами та іншими слов'янами, є оповідь візантійського імператора Константина Багрянородного. Він повідомляє, що руси кожну осінь і зиму збирають данину з слов'янських племен. Коли в 907 році князь Олег закінчив свій переможний похід на Візантію, то він звелів підняти на руських кораблях паруса з дорогоцінних тканин, а на слов'янських — прості (кропив'яні). Це говорило про особливе становище русів серед слов'ян.

Українські та російські дослідники здавна намагалися розгадати етимологію слів "руси", "роси", "Русь". Зупинимося на найбільш цікавих гіпотезах. Один із сучасних дослідників Г. Василенко наводить численні факти, що були відомі ще в XIV ст., про те, що слова "роси", "руси", "рутени" чи "рутини" — кельтського походження. Ще в першому столітті до нової ери, коли Юлій Цезар оволодів Галлією, він завоював кельтське плем'я, яке римляни назвали бастарни, а самі себе ці бастарни називали рутинами. Розгромлене плем'я рутинів розділилося на дві частини. Одна з них іде в Прикарпаття, зливається тут з слов'янами, передає їм свою назву.

Можливо, що перша назва Галичина пішла від цього народу, бо в пізніші часи в офіційних європейських документах вона іменувалась Рутенією. Інша частина рутенів пішла на Подунав'я, де разом з кочовими народами воювала з Візантією. Після розгрому кочівників рутини пішли на схід, у причорноморські степи і осіли між болгарськими та слов'янськими землями.

З того часу, з першого століття нової ери, зникає назва "рутини", а замість неї з'являються інші — роксолани, росомани, роси, руси. В IV ст. з ними б'ються готи, воюють араби. Оскільки через причорноморські степи в IV—VI ст. прокочувалися всі хвилі великого переселення народів, роси-росомани піднімаються по Дніпру в більш безпечне місце і поселяються в басейні річки, якій дали назву Рось, а її притокам — назви Росава, Росавиця. В цьому регіоні з давніх часів проживали поляни, і таким чином руси і поляни опинилися поряд. З часом, все населення, що проживало на Подніпров'ї, отримує назву "руси". Літописець через це й сказав "поляне, іже зовомая русь".

Таким чином, назва "Русь" витворилася в результаті процесу формування українського етносу на ґрунті етногенезу кількох великих і давніх народів, що жили в епоху скіфів, в епоху трипільської культури, в добу розселення слов'янських племен.

Приблизно з VI ст. термін "Русь" застосувався переважно до Київського князівства. Він деякою мірою був синонімом Київщини. У XI—ХІІІ ст. літописи відокремлювали Русь — Київське князівство — від інших князівств. "Поїхати на Русь" означало поїхати на Київщину. Під 1149 роком Новгородський літопис записав: "Иде архиєпископ Новгородський Нифонт в Русь" (в Київ). Уроці 1165 Новгородський літопис зазначає ще точніше: "Ходи игумен Юрьєвський... в Русь, в Києвград".

Таке було розуміння слова "Русь" і в Суздальшині. Року 1180 Суздальський літопис нотував: "Йде князь Святослав... с половцы поганымы, с черниговцы из Руси на Суздаль ратью". Року 1155 пише Іпатіївський літопис: "Юрій Володимирович... йде из Суздалья в Русь и приде Києву". Ще більш переконливо цей же літопис говорить, що до столиці суздальської землі — Володимира приходили купці "из Царгорода, и от иных стран, из Русской земли и аче латинан". Отже, Руська земля поставлена між Царградом і латинським заходом.

Термін "Русь" не поширився на північні землі навіть тоді, коли Київська Русь об'єднала їх в єдиній державі. Значно пізніше, в другій половині XIVст., даний термін як стосовно назви народності, так і державності було присвоєно Московською державою.

Дуже довгий час цей термін вживався в Західній Україні. В топоніміці Прикарпаття та Закарпаття є 24 назви, пов'язані з терміном " Русь". Населення Закарпатської України по цей час носить назву "русини".

Історичні джерела не дають відомостей про дальший по смерті Кия розвиток Київського князівства. Нові відомості про Українську державу з'являються в чужоземних джерелах в першій половині IX ст. На її існування в Бертинській хроніці 839 року вказує запис про київського князя. Але в повний голос молода українська держава заявила про себе на весь світ походом на Царград. "Повість временних літ" розповідає, як у 866 році князі Оскольд і Дір ходили на Царград, зруйнували околиці цього міста. Про цей похід говорять і візантійські джерела. В анонімній візантійській хроніці, яку опублікував Ф. Кюмон, подається точна дату нападу Русі — 18 червня 860 року.

Безперечно, що такий похід могла організувати тільки могутня держава. Багато роздумів викликає Оскольдова постать. За літописом Оскольд і Дір були боярами новгородського князя Рюрика. M. Таубе вважає, що Оскольд був шведом, який прибув до Києва з дружиною через Західну Двіну і не мав нічого спільного з Рюриком. О. Шахматов виводить слов'янське походження Оскольда, навіть вважає його за Києвого сина. Б. Рибаков виводить ім'я Оскольда від річки Оскол.

Константан Порфірородний згадує договір між імператором Василем і Руссю (Оскольдом) — 873—874 pp. На ці ж роки припадає затвердження першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами короля Карльома (880 р.) або Людовіка Німецького (876 p.), яким регламентується мито з товарів, що прибули до Баварії з Русі.

Отже, саме за Оскольда Київська Русь вийшла на міжнародний простір. Вдалі походи на Візантію принесли Києву визнання, що й було зафіксовано в договорах Русі з Візантією. На жаль, тексти перших договорів до нас не дійшли. Важливим наслідком походів було хрещення Оскольда та його найближчого оточення. Одні історики вважають, що це трапилось у 860 році, інші — у 875 році. Таким чином, ми можемо говорити проте, що доба Оскольда була періодом розквіту держави Києвичів, що це був час її найбільшого піднесення.

Усі ці факти свідчать про існування на території сучасної України уже в першій половині IX ст. розвиненої державної організації. З окремих, розірваних у часі, відомостей вимальовується образ України-Русі, держави, що підкорювала сусідів, воювала з Візантією, укладала з нею та іншими країнами мирні угоди та динамічно йшла вперед шляхом соціально-економічного і політичного розвитку.