Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Кримінальне право

Багато понять, які регулювали відносини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. Об'єктами злочину були особистість і майно. Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин (вийняти з піхв меч) і закінчений злочин. Руська правда мала уявлення про перевищення меж необхідного захисту (якщо злодія вб'ють після його затримання). До пом'якшуючих обставин закон відносив стан сп'яніння, до обтяжуючих—корисливий умисел. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство.

Із самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілей. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом.

Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала такі види злочинів:

— злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні ушкодження, побої, образа словом;

— майнові злочини, якими вважалися: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.

Види покарань

Система покарань за Руською правдою досить проста. У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу, віра (штраф).

Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснювалось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей.

Віддання на поталу було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше на користь князя).

З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою (ст. 7), крадіжку коней (ст. 35), підпал (ст. 83).

Наступним за тяжкістю видом покарання була віра — штраф, який призначався лише за вбивство.

Віра була грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір віри — 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої віри — штраф, який платила община сама або разом з правопорушником.

За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося напіввір'я — 20 гривень (ст. 27).

Решта злочинів каралися "продажем", під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. "Продаж" надходив до князівської казни, а потерплий отримував "урок" — грошове відшкодування за завдані йому збитки.

Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і віра.

Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіжку, — вбивця підлягав покаранню.

При Володимирі Святославович і віра була замінена смертною карою, але ненадовго, оскільки це негативно відбилося на прибутках князя.

Загальні висновки

Таким чином, з VI ст. по 30-ті роки XIII ст. Київська Русь пройшла складний шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними, соціальними, економічними, державно-правовими та культурними процесами. Це був час творення першої Української держави з центром у Києві. В ході формування державності Київська Русь виступила осередком об'єднання інших східнослов'янських народів.

Протягом усього свого існування Україна-Русь воювала з агресивними сусідами, насамперед із степовими кочовиками, і разом з тим встановлювала й розвивала плідні зв'язки з країнами Заходу і Сходу. Передові для свого часу державний лад, правова система, виробничі відносини, високопродуктивне сільське господарство, добре налагоджене ремісництво, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підкріплена силою зброї в боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації, виразний потяг до творчого, духовно забезпеченого життя, ґрунтований на християнських цінностях, — все це сприяло тому, що Київська Русь висунулася на провідні позиції в Європі й була шанована тогочасними найрозвинутішими країнами.

Невпинний поступ України-Русі шляхом політичного, суспільного, економічного, культурного прогресу, подальший розвиток національної державності та права перервали й на десятиріччя загальмували процеси роздробленості та розпаду.

Рекомендована література

1. Брайчевський М.Ю. Походження Русі- — К., 1968.

2. Власов Ю.Н, Государство и право Киевской Руси: Становление политико-правовых отношений (VI—XIII века). — М., 1999.

3. Греков Б.Д. Киевская Русь. — М., 1956.

4. Греков И.А. Памятники государственности и права славян на территории Украинской ССР. Первое тысячелетие нашей эры (извлечения). — О., 1964.

5. Грушевський М.С. Історія України-Руси; У Ют., 13кн. — К., 1993.—Т. 1,2.

6. Долгополова Л., Музыченко Л. Роль православия в становлении государственности и права Киевской Руси. — О., 1998,

7. История государства и права СССР / Под ред. Г.С. Калинина, А.Ф. Гончарова. — М., 1972.—Ч. I.

8. Історія України: Курс лекцій. — К., 1991. — Ч. 1.

9. Ключевский В.О. Курс русской истории. — М., 1987. — Т. 1,2. 10.Аі"йоВелеса/А.И.Асов.-СПб., 1999.

11. Мавродин В.В. Образование Дневнерусского государства. — Л., 1945.

12. Музиченко П., Єрмошкін С, Нагуш О. Суд і процес у Київській Русі. — О., 1995.

13. Панъков А., Барладяну-Бирладник В. Релігія і Боги Давньоруської Русі-України.-О.,2003.

14. Повесть временных лет: В 2 ч. — М.; Л., 1950.

15. Полонська-Василенко И. Історія України. — К., 1993. — Т. 1.

16. Российское законодательство X—XX вв. Законодательство Древней Руси. - М., 1984. — Т. 1.

17. Толочко И.М. Древняя Русь. - К., 1987.

18. Фроянов И.Я. Киевская Русь. — Л., 1980.

19. Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. — М., 1949.