Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 3.5. ЦЕРКВА. СПРОБИ РИМУ ЗАПРОВАДИТИ УНІЮ

В1242 р. Данило Галицький призначив на посаду київського митрополита Кирила, якого висвятив візантійський патріарх. Після його смерті патріарх прислав митрополитом грека Максима, який, дещо вагаючись, не без натиску вол од и мирського князя, в 1299 р. переїхав до Володимира-на-Клязьмі.

Переселення резиденції київського митрополита у Володимиро-Суздальську землю викликало протест українського населення. Галицькі князі добиваються права мати митрополита для Галицько-Волинської землі. В 1303 р. на митрополита галицького в Царграді було висвячено Hіфонта. До Галицької митрополії було прилучено Володимирську, Перемишльську, Луцьку, Туровську і Холмську єпархії.

Але Галицька митрополія існувала недовго. Наступник Ніфонта Петро Ратенський в 1308 р. став митрополитом "всія Русі" і своєю резиденцією зробив Москву. Його наступник, грек Теогност, взагалі добився ліквідації Галицької митрополії. В 1347 р. патріарх видав грамоту про приєднанні Галицької митрополії до митрополії Київської (фактично — Московської).

Православні XII І—XIV ст.. у своїй масі не ставилися вороже до католиків. Постійні зв'язки Галицько-Волинського князівства з країнами Європи сприяли толерантності у релігійних питаннях. Численні шлюби князів з католичками поширювали цю толерантність. Цікаво, що навіть митрополит Кирило, радячи Данилу Галицькому звернутися до короля Угорщини, казав йому: "Він однаково ж християнин". Таких прикладів було багато. Зрозуміло, що вони викликали гострі протести з боку митрополитів-греків, які приносили в Україну відголоски полеміки Візантії з Римом.

Галицько-волинські князі підтримували тісні зв'язки з Папою Римським. Маємо деякі вказівки, що ще до Романа приходило посольство віл папи Інокентія III. Важливі стосунки з папою Інокентієм IV мав Данило. З одного боку, цими стосунками римська католицька Церква засвідчувала свою повагу до Галицько-Волинського князівства, як гідного наступника Київської Русі. Але, з іншого боку, проглядаються наміри папи схилити руських князів до унії з католиками. Так, посол папи Інокентія IV дель Плано-Карпінішев 1246 р. схиляв Василька та руських єпископів до унії.

Духовенство в Галицько-Волинському князівстві мало привілейоване становище. Воно поділялося на дві групи: біле та чорне духовенство. До "білого" належало церковне духовенство, а до "чорного"—монастирське. Ченці відігравали велику роль у житті суспільства. В монастирях працювали вчені, лікарі, маляри. В Галичі було 5 монастирів, у Володимирі — 1.

Хоча християнство міцно осіло на Галицько-Волинській землі, сільське населення все ще додержувалося старих поглядів, обрядів, пам'ятало Перуна, Хорса, Мокошу. Поволі старі, поганські, вірування з'єднувалися з новими, християнськими, утворюючи "двовір'я": "кутя" — свят-Вечеря, "масляниця" —зустріч бога-сонця, Іван Купало—свято весни. Перун злився з пророком Іллею, Волос — зі святим Власом тощо. Стара поганська віра внесла радість життя з природою в аскетизм християнства, і ця ясність та радість відбивалася на всьому житті українців.

3.6. ПРАВОВА СИСТЕМА

Джерела права

Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке право, церковне право.

Східні слов'яни ще до створення Київської Русі мали досить розвинену систему звичаїв, які регулювали поведінку людей. Так, характеризуючи східнослов'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" зазначає, що вони "имяху обичай свой і закон отець своих, и преданья, каждо свой нрав". З часом звичаї перетворюються в правові звичаї, тобто систему правових норм, яка складалася з санкціонованих державою звичаїв. До найбільш старих норм звичаєвого права Галицько-Волинської землі відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких як присяга, ордалії, оцінка показань свідків. Довгий час у Галицько-Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого права. Пізніше норми звичаєвого права знайшли відображення в статтях Руської правди.