Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Залежні верстви

В цьому середовищі певне місце займали рядові козаки. До козацького реєстру, наприклад, входили "робітні люди", які обслуговували Військо Запорізьке. До них належали ковалі, слюсарі, стельмахи, теслярі, шабельники, пороховики та ін. Армія не могла обійтись і без таких мирних професій, як бондарі, котлярі, римарі, цирульники і т. ін. Таким чином, у реєстрі були представлені майже всі тодішні ремесла.

Основою козацького стану була служба у Війську Запорізькому, за яку служиві отримували землю без податків з неї, різні привілеї в торгівлі, право виробляти для власного споживання горілку. В той же час рядові козаки повинні були виконувати різні повинності на користь Війська Запорізького.

Часто в документах про козацькі привілеї і права відзначалося, що селяни мають перебувати у підданстві і виконувати свої повинності. Мова йшла про селян, які не приєдналися до козацтва, не потрапили до реєстру. А таких була значна більшість серед залежної верстви. Доля їх склалася по-різному.

На території, зайнятій польськими військами, селяни знову підпадали під панський гніт. На козацькій території становище селянства було кращим. Хоч у різних універсалах та договорах визнавалось право шляхти на експлуатацію селян, проте фактично цього не було. В деяких угодах ми зустрічаємо намагання гетьмана захистити селян від панського гніту, але взагалі гетьман і старшина були не за ліквідацію повинностей селянства, а за пільги для нього, за деяке полегшення його долі. На козацькій території селяни не відбували ніяких повинностей, були переведені на так званий чинш (оброк). Селяни при цьому були особисто незалежними, мали право переселятися з місця на місце, користувалися певним захистом з боку держави. Таким чином, чинш становив собою натуральну та грошову ренти.

За формою економічної залежності селяни поділялися на державних та панських. Юридично основна маса селян в роки війни належала до державних підданих. їхнє становище було набагато кращим від становища панських селян. Займаючи землі, конфісковані у польських магнатів і шляхти, вони виконували певні повинності і виплати на користь Війська Запорізького. До них, насамперед, належали обов'язки забезпечувати козацьке військо транспортом, постоєм та провізією. Панські селяни несли більші повинності, але і для них була ліквідована панщина. Державні селяни були зрівняні у правах з міщанами. У всіх селах були вибрані війти, їх часто в документах також називають "міщанами".

Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спадщину, кидати одні ділянки землі і займати інші, оскільки землі на той час було вдосталь. Селянське середовище не було однорідним. Серед селян були більш заможні, які користувалися найманою працею, а були й такі, що ледве могли прогодувати свою родину.

Міське населення

Певні зміни відбулися в правовому становищі міського населення. Не лише низи, але й заможні групи населення, в тому числі й представники міської адміністрації, брали активну участь у Визвольній війні.

У результаті ліквідації порядків, установлених в Україні польсько-шляхетською владою, у складі населення міст сталися зміни.

Тут значно зросла кількість козаків. Ця частина міського населення, користуючись привілеями, займалася також ремеслом і торгівлею. Інші ж міщани продовжували відбувати ряд повинностей. У багатьох містах козаки становили більшу половину населення, і козацька адміністрація вирішувала всі питання міського життя.

Оскільки були ліквідовані королівські та приватновласницькі міста, більшість з них захотіла отримати магдебурзьке право. Міста, які мали право на самоврядування з давніх часів, називалися магістратськими, міста, яким це право було надане гетьманськими універсалами, отримали назву ратушних. Якщо відносно перших можна говорити про певне самоврядування, то в ратушних містах воно було фікцією. Козацька старшина часто не визнавала органи міського самоврядування й активно втручалася в їхню діяльність. Гетьман змушений був стати на захист таких міст. Так, у 1650 р. він видає універсал Ніжину з приводу зловживань там старшини. Заборонялося будь-кому щось брати з міщан "над слушність і звичай", наказувалося поважати міський уряд.

Привілейоване становище займали в містах і купці. Польські купці, яких і до війни було не дуже багато в українських містах, залишили Україну. Вимушені були покинути українські міста і євреї. В Зборовському договорі є навіть спеціальний пункт про заборону євреям займатися промислами і торгівлею в Україні. Це позбавляло українських купців від конкуренції не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Часто купці висувались на вищі посади в органах міського самоврядування.

Значно більшою групою населення міст були ремісники. Тогочасні джерела говорять про те, що в роки війни феодальна організація ремесла не була порушена. Продовжували існувати цехові організації. Вузькість ринку була основною причиною того, що значна частина ремісників займалась і сільським господарством. Одночасно це свідчило і про те, що ремесло остаточно ще не відокремилося від сільського господарства.