Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Міське населення

Міста, як і раніше, поділялися на магістратські та ратушні. В магістратських містах поступово відновлюється дія магдебурзького права, хоча є багато прикладів втручання козацької адміністрації у самоврядування цих міст навіть у XVІІІ ст. Ратушними містами правили звичайні козацькі отамани. Після смерті Хмельницького гетьмани рідко підтримували міста у їхній боротьбі з свавілля м козацької старшини. Так, гетьман Брюховецький пропонував передати міста з усім населенням під управління царської адміністрації.

Міщани не мали тих привілеїв, які були у козаків. Правове становище було близьким до становища державних селян, у ряді випадків подушний податок з міщан навіть перевищував той, що накладався на державних селян.

На міському населенні ратушних міст лежав обов'язок сплати податків до гетьманської казни. Вони несли також ряд повинностей. Це охорона міста, шляхова та постойна повинності, різноманітні громадські збори тощо.

Міщани магістратських міст були у кращому становищі. Вони користувалися податковим та судовим імунітетом, пільгами на зайняття ремеслом, торгівлею, промислами, мали право обирати магістрат. Із загальнодержавних повинностей за ними лишалася тільки військова. На магістратах лежав обов'язок утримувати розквартироване в містах військо. На мешканців міст покладалося утримання міської адміністрації, сплата певних податків духовенству. З них стягувалися також грошові податки на ремонтні роботи в місті.

У XVIII ст. кількість магістратських міст зросла: право на їхнє самоврядування надавалось царськими указами та гетьманськими універсалами Так, у 1752 році гетьман Розумовський подарував право на самоврядування Полтаві, у 1758 році — Новгороду-Сіверському. До кінця XVIII ст. магдебурзьке право отримали майже всі міста Лівобережної України.

Міське населення не було однорідним і поділялося на окремі соціальні прошарки. До привілейованої групи належали ремісники та купці. У свою чергу ремісники поділялися на майстрів та робітників.

Ремісники об'єднувалися у цехи за видами ремесла (гончарне, ткацьке тощо). Стати членом цеху можна було при досягненні 21 року. Крім вікового цензу, існував майновий: треба було мати власне господарство, яке виробляло 6 ремісничу продукцію. Майстрам належав ряд привілеїв. Вони мали право на створення цехової організації, встановлення монополії на виробництво і збут товарів, що їх виробляв цех, розглядали дрібні спори членів цеху.

Прибутки від податків та повинностей призначалися в цілому для цехової організації.

Усі ремісники міста могли збиратися на схід, де вони обирали натри роки управу — орган, спільний для всіх цехів міста. До нього входили староста та два його товариші.

Купці також мали певні привілеї. До них записували будь-якого мішанина, що мав капітал більше 500 крб. Купці об'єднувалися в гільдії. Члени гільдії звільнялися від подушного податку, рекрутчини та тілесних покарань. Але на купців покладались повинності: сплата громадських зборів, шляхова, постійна та деякі інші.

В містах проживали також представники знатного товариства, шляхта, духовенство, рядові козаки. Разом з адміністрацією вони утворювали верхівку міського населення.

Правове становище більшої частини міського люду не було легким. На мануфактурах було введено 12—14-годинний робочий день, застосовувалися тілесні покарання.

Поява підприємств, які належали купцям і де широко застосовувалася наймана праця, було свідченням народження елементів нового, капіталістичного виробництва.