Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Адміністративне законодавство

Джерелами кримінального права в Україні на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 13-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році Уложення про покарання кримінальні та виправні. З погляду кодифікаційної техніки книга перша 15-го тому Зводу законів — Кримінальне уложення — була першим в історії Росії кодексом кримінального права, який складався з загальної і особливої частин, які поділялися на розділи, глави і статті. Всього в кодексі було 775 статей.

Злочин визначався як діяння, заборонене законом під страхом покарання. Відповідальність особи встановлювалась при наявності наміру чи необережності в її вчинках. Основою призначення покарань був становий принцип їхньої класифікації: для дворян, міщан і селян. Покарання призначались як судами, так і поліцією.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року перевершувало за обсягом Кримінальне уложення втричі і налічувало 2224 статті. Злочин визначався як діяння, яке посягає на "недоторканність прав влади верховної і встановлених нею влад або ж на права і безпеку суспільства і приватних осіб". Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадської або особистої безпеки і користі". Злочини поділялися на тяжкі, звичайні і проступки. Було значно розширено перелік складів злочинів.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складалася з покарань кримінальних та виправних, а всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний характер покарань. Смертна кара призначалась тільки за державні та карантинні злочини.

Як джерело кримінального права використовувався також "Сільський судовий устав", відповідно до якого сільські і волосні розправи визначали такі покарання: штраф, взяття під варту, громадські роботи, покарання різками. Інтенсивно розвивалось кримінальне законодавство і в пореформений період. У 1866 і 1885 роках виходять друга та третя редакції "Уложення про покарання, в 1886 році — Військово-морський устав про покарання. В останнє десятиріччя XIX ст. був підготовлений новий кримінальний кодекс — Кримінальне уложення 1903 року, яке було підписане імператором, але повністю так і не ввійшло в дію. В 1906 році було введено в дію тільки розділ про державні злочини та деякі окремі статті "Кримінального уложення". Нове законодавство повністю базувалося на принципах буржуазного кримінального права.

Адміністративне законодавство

Ця галузь законодавства почала формуватися у другій половині XIX ст. У системі адміністративного законодавства центральне місце займало "Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" 1881 року. На підставі цього "Положення" губернатори використовували такі види адміністративних стягнень, як штрафи, арешт, ув'язнення в тюрму або фортецю. До селян адміністративні стягнення в виді арешту застосовували земські начальники, посади яких були затверджені в 1889 році.

На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи. Громадські свободи, проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 року, з часом були обмежені тимчасовими правилами.

Тимчасові правила про пресу (від 24 листопада 1905 року, 18 березня і 26 квітня 1906 року) забороняли публікації, які загрожували безпеці держави, закликали до страйків на підприємствах та припинення занять в учбових закладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.

Згідно з Тимчасовими правилами про товариства та спілки від 4 березня 1906 року заборонялися товариства, які мали мету, що суперечила громадській моралі, була заборонена кримінальним законом або загрожувала громадському спокою та безпеці.

Тимчасові правила про зібрання від 4 березня 1906 року практично виключали можливість проведення зібрань без дозволу поліції і присутності ЇЇ представників, які в будь-яку мить могли їх припинити.