Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Фінансове право

Органом центрального управління у сфері фінансів було Генеральне секретарство фінансових справ (згодом Міністерство фінансів).

Найважливішими в цій галузі були питання про випуск державних кредитних білетів, про оподаткування, про державний бюджет.

Закон про випуск державних кредитних білетів УНР від 6 січня 1917 року встановлював, що "кредитові білети У.Н.Р. випускаються Державним банком У.Н.Р. в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном республіки: нетрями, лісами, залізницями і прибутками У.Н.Р. від монополій, після одержання на відповідну суму зобов'язань Державної скарбниці Республіки", причому, відповідно до ст. 4 закону, "кредитові білети У.Н.Р. випускаються в карбованцях, при цьому один карбованець містить 17,424 долі щирого золота і ділиться на 200 шагів".

13 квітня 1918 року приймається Закон про випуск зобов'язань державної скарбниці УНР на забезпечення грошових знаків в сумі 500 мли карбованців і Закон про випуск розмінних марок державної скарбниці. Ці марки ходили паралельно з металевою розмінною монетою.

Єдиного акта, який би регламентував податки, не було. Згідно із Законом від 9 грудня 1917 року "всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів" збиралися на території УНР, "визнавалися прибутками державного скарбу УНР".

11 квітня 1918 року Центральна рада ухвалила Закон про тимчасові розписки видатків на 1918 рік, в якому зазначалося, що до ухвалення першого бюджету УНР "державні видатки переводяться на підставі тимчасових розписів, які складаються відповідними міністерствами на кожні чотири місяці 1918 року і подаються через Міністерство фінансів на затвердження Центральної ради". Але державний бюджет Центральна рала так і не спромоглася прийняти.

Трудове право

Прообразом українського кодексу законів про працю став Закон про восьмигодинний робочий день від 25 січня 1918 року.

Цей Закон поширювався на всі підприємства з найманою працею, "незалежно як від розміру цих підприємств, так і від того, кому вони належать". (ст. 1).

Тривалість робочого часу становила 48 годин на тиждень (ст. 3). Закон регламентував особливості найму і праці жінок і неповнолітніх (ст. 10,16, 19); нічні і понаднормові роботи (ст. 6—9, 18, 19); працю на шкідливому для здоров'я виробництві (ст. 15). Ст. 11 встановлювала святкові й неробочі дні. Ст. 4 Закону передбачала створення в майбутньому Головної Ради праці, як реалізатора державної політики в цій галузі.

Земельне право

ІІІ Універсал скасував право при ватної власності на землю. IV Універсал проголоси. в необхідність прийняття земельного закону і передачу землі трудовому народові без викупу якого. Наприкінці січня 1918 року Центральна рала ухвалила Земельний закон, основою стало скасування права власності на землю. Встановлювалося, що "землі відводяться земельними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам". Незважаючи нате, що закон дозволяв "перехід права користування в спадщину", основна проблема — людини, землі й волі—так і лишилася неврегульованою що, зрозуміло, врешті-решт призвело до фатальних наслідків. Засвідченням В. Винниченка, "сільський пролетаріат в обіцянки і закони про землю не вірив, більше вірячи реальним фактам", а з іншого боку, ідея "соціалізації землі" викликала обурення заможного селянства, "яке лаяло Центральну раду й агітувало на всі боки проти неї". Щоб якось виправдатись перед заможнім селянством Центральна рада 29 квітня 1918 року прийняла поправку до Земельного закону, за якого ділянки розміром до 30 десятин не підлягали переділу.

У галузі цивільного права суди продовжували використовувати том 10 Зводу законів Російської імперії.

Зокрема, М. Грушевський був противником поняття "непорушність права власності". В нормативних актах Центральної ради не використовується термін "право володіння". Натомість часто зустрічається "право порядкування", "право користування", що говорить про негативне ставлення до приватної власності. Особливо це проявилося стосовно права приватної власності на землю. М. Грушевський навіть вважав, що настане час, коли "власність на землю, торгування землею" вважатимуться таким же ненормальним явищем, як і "власність на людину-раба".

У галузі кримінального права в Україні діяли майже у повному обсязі Кримінальне уложення 1903 року, Тюремний статут та різні додаткові інструкції до них. Діяла постанова Тимчасового уряду від 6 липня 1917 року, яка передбачала позбавлення волі до трьох років за публічні заклики до вбивств, грабунків, погромів та інших тяжких злочинів, що вели до насильства над населенням. Діяла також постанова Тимчасового уряду від 2 серпня 1917 року про притягнення до відповідальності осіб, які своїми діями чи бездіяльністю чинили перепони щодо їх ув'язнення. Особи, винні у насильницьких посяганнях на державний лад УНР, карались безстроковою каторгою.

5 березня 1918 року Центральна рада ухвалила Закон про покарання учасників воєн і повстань проти Української держави. В ньому вказувалося, що коли яка-небудь особа після 22 січня 1918 року (після прийняття IV Універсалу) брала участь у війнах чи повстаннях проти України, вона втрачала право неукраїнське громадянство і каралась висланням за межі України. У випадку несанкціонованого повернення така особа ув'язнювалась на термін до п'яти років.

Слід відзначити скасування III Універсалом смертної кари, а також Закон про амністію від 19 листопада 1917 року, яким звільнялися всі засуджені за політичні злочини.

Оцінюючи законодавчу діяльність Центральної ради в цілому, слід підкреслити досить плідний здобуток влади в галузі право-творення. Негативним було те, що на законодавчій діяльності досить відчутно відбилися політичні пристрасті, відсутність професіоналізму, непослідовність і нерішучість у реформуванні суспільства.

Загальні висновки

Утворення Центральної ради слід вважати вихідною точкою процесу відродження української державності у XX ст.

День 29 квітня 1918 року став останнім у діяльності Центральної ради, яка віддала владу, не поступившись своїми політичними принципами і не втративши гідності. На останньому засідання вона приймає Конституцію УНР, і обирає Президента. Україна проголошується незалежною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи.

З поваленням Центральної ради закінчився перший етап відродження української державності, який охопив шлях від вимоги національно-територіальної автономії до проголошення повної незалежності України.

Виступаючи через рік, 22 березня 1918 року, на урочистому засіданні, присвяченому першим роковинам Центральної ради, Михайло Гру шевський відзначав: "Сьогодні засідання присвячено роковинам заснування Центральної ради. Це звучить трохи парадоксально, коли глянути в минуле Центральної ради, як вона з чисто національно-політичної організації перетворилась у найвищій державний законодавчий орган, де представлені усі народи території України. З початку це представництво українського народу було зложене з київської інтелігенції, потім пере-вибране на Національному з'їзді, незабаром реорганізувалося представництвами Ради робітників і Ради військових депутатів та представників усіх "меншостей ". І так згодом сталося, Центральна рада була представником від усієї демократії України, її завданням було довести демократію до Українських установчих зборів... Більшовицький наступ з півночі перешкодив цій творчій роботі нашої демократії, і ми знову стоїмо перед дилемою: скликати Установчі збори або перейти прямо до виборів українського Парламенту... Нині, коли пройдений у завзятій боротьбі шлях за нами, спокійно можемо оглянутися на ті здобутки, які на протязі одного року осягнула Центральна рада. Уже сам факт, що вона як революційний орган продержалася один рік, являється тим унікумом , якого не можна ніде побачити у всесвітній історії..."

Доба Центральної ради продемонструвала сильні і слабкі сторони державотворення.

До перших слід віднести рішучість, з якою будувалася держава, вплив на цей процес національного відродження, орієнтацію на соціальну політику.

До других — відсутність необхідного досвіду державного будівництва, утопічно-соціалістичну організацію керівництва Центральної ради, заперечення необхідності формування українських збройних сил, непослідовність ре-а'юрмування системи місцевого самоврядування, відсутність зворотного зв'язку з широкими народними масами.

М. Грушевський і його соратники не змогли знайти правильного шляху розвитку, що врешті-решт визначило і їхню особисту долю, і долю української державності.

Рекомендована література

1. Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського. — К., 1992.

2. Винниченко В. Відродження нації: УЗ ч. — К., 1990.

3. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. — К., 1996.-4.2.

4. Кивалов СВ., Орзих М.Ф., Музыченко П.П. и др. Парламентское право Украины и Азербайджана: достижения и просчеты. 1917—1920. — О., 2000.

5. Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної ради. — К., 1992.

6. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917—1920. — К., 1997.

7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., ТищикБ.Й. Історія держави і права України. -Л., 1996.

8. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917—1918 рр. — К., 1995.

9. СлюсаренкоА.Г., ТоменкоМ.В. Історія української конституції. — К., 1993. 10. Українська Центральна рада: Документи і матеріали: У 2 т. — К., 1996.

Трудове право
Земельне право
Розділ 10. УКРАЇНСЬКА ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА (квітень — листопад 1918 р.)
10.1. ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
10.2. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД
Рада Міністрів
Місцеве управління
10.3. СУДОВА СИСТЕМА І ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ
10.4. ПРАВОВА СИСТЕМА
Конституційне право
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru