Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 14.4. СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВ К від 16 грудня 1922 року, яка затвердила "Положення про судоустрій УСРР". Цей документ був майже точною копією "Положення про судоустрій РСФРР" від 31 жовтня 1922 року.

Згідно з Положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.

Тимчасово дозволялася діяльність воєнних трибуналів, — у справах про злочини проти Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів — про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів — у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій — у земельних справах; арбітражних комісій — у справах про спори міждержавними організаціями відносно майнових прав.

Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного народного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.

У 1924 році приймаються загальносоюзні "Основи судоустрою Союзу PCP і союзних республік". У зв'язку з переходом на триступеневу систему управління IX Всеукраїнський з'їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове "Положення про судоустрій Української СРР", за яким судова система набула такого вигляду: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.

Положення регламентувало організацію і діяльність не тільки судових органів, але й прокуратури, слідчих, колегії захисників, нотаріату тощо.

Державна прокуратура УСРР

Державна прокуратура УСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР, "Положення про прокурорський нагляд" було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно з "Положенням про судоустрій Української СРР" державна прокуратура УСРР залишалась у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснював загальне керівництво відділом прокуратури Наркомюсту УСРР. Місцевими органами прокуратури були прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов'язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її органу окремо.

Через декілька місяців після затвердження прокуратури була створена радянська адвокатура. "Положення про адвокатуру" від 2 жовтня 1922 року передбачало створення при губернських радах суддів колегій захисників з цивільних і кримінальних справ. На членів колегій захисників покладалось завдання судового захисту і участі в організації і діяльності юридичних консультацій.

У зв'язку з тим, що до "Положення про судоустрій Української СРР" 1925 року протягом 1925— 1929 років були внесені численні зміни, виникла необхідність прийняття нового Положення. Воно було затверджене ВУЦВК і РНКУСРР 11 вересня 1929 року. Положення зберегло діючу судову систему — народний суд, окружний суд, Верховний суд УСРР. Народні суди районів обиралися окружними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад. Окружний суд складався з пленуму, цивільного відділу, кримінального відділу, надзвичайної сесії та особливої сесії у справах про неспроможність кооперативних організацій. Положення визначало також склад Верховного суду УСРР.

До 1929 року слідчий апарат перебував у подвійному підпорядкуванні - суду і прокуратури. За Положенням 1929 року слідчий апарат передавався прокуратурі. Судові виконавці були як при окружних судах, так і при народних.

Положення 1929 року мало окремий розділ, присвячений організацій діяльності Головного Суду МАСРР — найвищого судового органу на території цієї республіки.

Крім єдиної судової системи, в Україні 1926—1929 роках діяли спеціальні суди—дисциплінарні суди і воєнні трибунали. Службові провини розглядалися згідно з "Положенням про дисциплінарні суди" від 3 лютого 1926 року. Вони створювалися при ВУЦВК (Головний дисциплінарний суд) і при окружних виконавчих комітетах (окружні дисциплінарні суди). Дисциплінарні суди застосовували такі стягнення, як зауваження, попередження, сувора догана, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи тощо. Ці суди були скасовані у 1927 році.

Справи про військові й деякі інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядалися військовими трибуналами згідно з Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру від 20 серпня 1926 року. Військові трибунали створювалися при військових округах, фронтах, арміях, флотах, корпусах, дивізіях. Загальне керівництво їх діяльністю здійснював Верховний суд УСРР. У кожному військовому трибуналі був військовий прокурор і його помічники.

Для покращення роботи народних судів і їх розвантаження в Україні були створені громадські (товариські) суди. Вони організовувалися на заводах, фабриках, у громадських і державних установах. Обиралися громадські суди загальними зборами робітників і службовців терміном на один рік. Вони розглядали дрібні справи, які не мали великого соціального значення і за які передбачалося покарання у вигляді застереження, громадського осуду, штрафу до 10 крб. При сільських і селищних Радах організовувалися узгоджувальні камери. Вони розглядали дрібні кримінальні й цивільні справи. Як і товариські суди, узгоджувальні камери прагнули примирення сторін. Камери могли застосовувати такі види покарань, як громадська догана, застереження, відшкодування збитків, примусові роботи терміном до 7 днів, штраф до 10 крб.

Постанови товариських судів і узгоджувальних камер могли бути призупинені народним суддею і прокурором, якщо вони порушували закон, інтереси держави чи трудящих. Товариські суди і узгоджувальні камери діяли на основі "Положення про товариські суди і узгоджувальні камери" від 19 червня 1929 року.

У розглядуваний період відбулися зміни і в правовому становищі Державного політичного управління (ДПУ). 15 листопада 1923 року воно було перетворене в Об'єднане державне політичне управління при РНКСРСР. 13 серпня 1924 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення Про Державне політичне управління УСРР, яке створювалося при РНК УСРР для боротьби з політичною контрреволюцією, шпигунством та бандитизмом. Відтепер цей орган стає головним знаряддям репресій більшовицької партії. Органи ОДПУ проводили масові арешти священнослужителів, руйнували церкви тощо.