Конституційне право України - Погорілко В.Ф. - 2. Предмет і метод конституційного права

Предмет будь-якої галузі права визначається якостями суспільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. Для конституційного права України також властиве особливе коло суспільних відносин, що є предметом конституційно-правового регулювання.

У вітчизняній конституційно-правовій науці проблема предмета відповідної галузі права тривалий час залишалася малодослідженою. В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією "...суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення основ повновладдя народу України"3. Ці відносини В. Ф. Мелащенко поділяв на чотири групи (блоки):

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, народний суверенітет.

2. Відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу.

3. Відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави (діяльний, "робочий" аспект держави).

4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою.

На думку Ю. М. Тодики, предметом конституційного права України є, передовсім, суспільні відносини: встановлення, передачі, реалізації державної влади, її розділення і розподілу між органами влади й іншими політичними структурами; встановлення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. При цьому, на думку Ю. М. Тодики, специфіка предмета конституційного права полягає в тому, що його норми регламентують суспільні відносини, які складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Схожі точки зору щодо сутності та змісту предмета конституційного права висловлюють й інші вітчизняні вчені-конституціоналісти.

Узагальнюючи погляди вчених-конституціоналістів щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні. У першу чергу, це-суспільні відносини, пов'язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і Президента України, контрольно-наглядових й інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.

Переважна більшість суспільних відносин, які є предметом конституційного права, мають політичний характер. Але не всі суспільні відносини, що мають політичний характер, підлягають конституційно-правовому регулюванню. Зокрема, не можуть бути віднесені до предмета конституційного права суспільні відносини, що пов'язані з внутрішньопартійною діяльністю, внутрішньорганізаційними питаннями діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Предметом конституційного права України є лише ті суспільні відносини політичного характеру, що пов'язані зі здійсненням політичного влади основними суб'єктами володарювання - народом України, державою, суб'єктами місцевого самоврядування. Конституційні процесуальні відносини, що не пов'язані безпосередньо зі здійсненням влади у суспільстві та держав та не визначені положеннями чинної Конституції України, не можуть бути віднесені до предмета національного конституційного права.

Водночас конституційне право України регулює значне коло суспільних відносин неполітичного характеру. Це найважливіші суспільні відносини економічного, суспільного, культурного (духовного, ідеологічного), екологічного характеру. Предметом конституційного права, зокрема, виступають суспільні відносини, пов'язані з економічними, соціальними, культурними та екологічними правами і свободами людини і громадянина, формами власності, національними відносинами, відносинами в галузі освіти, науки та культури, екологічними відносинами тощо.

Суспільні відносини, що є предметом конституційного права, можна виділити зпоміж інших суспільних відносин за певними ознаками (критеріями). Вони характеризуються наявністю горизонтальних чи вертикальних відносин між суб'єктами конституційного права; характерним колом суб'єктів суспільних відносин, що дозволяє ідентифікувати такі відносини як конституційно-правові; об'єктами відносин, що є конституційними цінностями (благами); способами та засобами здійснення цих відносин і, найголовніше, важливістю цих відносин для суспільства і держави.

Важливість суспільних відносин, що слід віднести до предмета конституційного права, визначається не часом та місцем їх виникнення, існування та припинення, а насамперед визнанням тих чи інших явищ політичного, економічного, соціального, культурного (духовного, ідеологічного) та іншого характеру національними цінностями, пріоритетами, проблемами, загрозами у сфері народного та державного суверенітету, мови, землі та інших природних ресурсів, національних спільностей, форм безпосередньої демократії, прав і свобод людини і громадянина, основних принципів і порядку організація та діяльності органів державної влади, основ місцевого самоврядування тощо. Утім, як уже зазначалося раніше, багато важливих суспільних відносин з тих чи інших причин залишилися поза межами предмета конституційного права України.

Отже, предмет конституційного права - це складне правове явище, представлене системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних), екологічних та інших, тісно пов'язаних із ними найважливіших суспільних відносин.

Конституційне право України, поряд із предметом, має свій метод правового регулювання. Метод конституційного права значною мірою зумовлюється предметом конституційно-правових відносин, в основі яких лежать владні суспільні відносини політичного характеру. Власне, говорячи про категорію "метод конституційного права", слід взяти до уваги, що йдеться не про один метод, а про систему методів конституційно-правового регулювання.

Термін "метод конституційного права" є умовним, оскільки він: 1) опосередковує систему методів нормативно-правового регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, тобто під цим терміном слід розуміти сукупність методів конституційного права: 2) стосується правового регулювання суспільних відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто мова йде про метод конституційно-правового регулювання.

Отже, метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві ті самі загальні ознаки (кваліфікації), що й методу правового регулювання загалом. Він стосується тільки юридичних норм; забезпечує єдність правового регулювання; гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу; є одним з основних критеріїв поділу норм права на галузі.

Водночас методу конституційного права властиві й спеціальні ознаки, що дозволяють розмежовувати цю галузь національного права з іншими, виявляють її особливості, специфічні якості, а саме: регулює найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші, тісно пов'язані з ними суспільні відносини; обумовлений функціями конституційного права; має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер; сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права стосовно інших галузей національного права; представлений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах. Зокрема, імперативний м^тод застосовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади.

Утім імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначилося на тому, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Так, відповідно до Конституції України, місцеве самоврядування на сьогодні відділене від держави, а органи та посадові особи місцевого самоврядування не перебувають між собою у прямих субординаційних зв'язках. Натомість, характерною ознакою сучасного конституційного права стала юридична рівність багатьох суб'єктів конституційного права, зокрема народу України і національних меншин та інших соціальних спільнот; державної влади та місцевого самоврядування; вищих органів державної влади між собою. Навіть відносини між особою та державою на сьогодні втратили імперативний характер. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практикуванню диспозитивного методу правових відносин, що є предметом конституційного права.

Утім методи конституційного права продовжують зберігати імперативний характер, що обумовлюється визнанням домінування в конституційно-правових відносинах двох основних суб'єктів, наділених абсолютним суверенітетом - народу України і Української держави. Усі інші суб'єкти конституційного права прямо чи опосередковано перебувають у стані субординації з цими суб'єктами і залежать від народного суверенітету і державного суверенітету. Тож для сучасного конституційного права властиве органічне поєднання двох основних методів правового регулювання - субординаційного і координаційного, із домінуванням імперативного методу.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки".

Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: "Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї Інтелектуальної, творчої діяльності".

Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Окрім загальних методів правового регулювання в конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. До таких методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дифеніціях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Метод конституційного нормування, на думку О. Ф. Фрицького, є характерним для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього Інституту. Не виключається можливість виявлення й інших методів конституційно-правового регулювання.

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання, більш відому в юридичній науці як категорія "метод конституційного права".