Кримінальне право України - Вереша Р.В. - Розділ II. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Термін "принцип" походить від латинського рrіпсіріит, що означає початок, основа. Принципи кримінального права - це вихідні, основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві.

У загальній теорії права неоднозначно розуміють зміст принципів і дається різний їх перелік. Однак прийнято розрізняти два види принципів: 1) загальноправові, притаманні всім галузям права; 2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права.

До загальноправових принципів належать в основному ті, що закріплені в Конституції України. Це принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території (ст. 1 і 2); принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст. 6); принцип верховенства права (ст. 8); принцип рівності громадян перед законом (ст. 24); принцип законності (ст. 29, 61, 62 і 124). До загальних принципів усіх галузей права відносять також вихідні положення гуманізму та справедливості права.

Певні загальноправові принципи більшою або меншою мірою характерні і для окремих галузей права. До того ж деякі з них мають спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права. Особливо це стосується принципів законності і справедливості.

До спеціальних принципів кримінального права треба віднести принципи законності, рівності громадян перед законом та гуманізму (в їх конкретному кримінально-правовому змісті), а також особистої відповідальності за наявності вини, невідворотності кримінальної відповідальності, справедливості (індивідуалізації) відповідальності та економії кримінальної репресії.

§ 1. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини

У теорії кримінального права принцип законності виражається формулою: немає злочину - немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimen, nulla poena sine lege).

Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ч. 2 ст. 4 КК, згідно з чим "злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння". Це положення, по-перше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо додержуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності та застосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК.

Принцип рівності громадян перед законом означає, що особи, які вчинили злочин, рівні перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, займаної посади, віросповідання, переконання тощо. Тут йдеться про юридичну рівноправність громадян, яка за цим принципом відрізняється від фактичної (соціальної) рівності. Сенс юридичного аспекту у даному випадку полягає в забезпеченні однакового для всіх громадян обов'язку понести за вчинений злочин покарання, вид і розмір якого передбачені кримінальним законом. Фактична рівність громадян у сфері кримінального права забезпечується принципом справедливості, застосування якого під час визначення міри кримінального впливу дозволяє враховувати особливості конкретної події і індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, і тому фактична відповідальність кожної людини за вчинений злочин у всіх випадках неоднакова.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом особа, яка вчинила діяння, що виписано в законі як злочин, підлягає особистій кримінальній відповідальності. Разом з тим відповідно до цього принципу неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (ст. 23-25).