Кримінальне право України - Вереша Р.В. - § 3. Неосудність та її кримінально-правове значення

До осіб, визнаних неосудними щодо вчиненого ними суспільно небезпечного діяння, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру з метою їх обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності має дві ознаки: 1) інтелектуальна, тобто нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність); і 2) вольова, тобто нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).

Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності передбачає відсутність в особи здатності усвідомлювати як фактичну сторону діяння, так і його соціальний сенс (суспільну небезпечність). Вольова ознака психологічного критерію неосудності передбачає нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).

Ці характеристики тісно пов'язані між собою, оскільки і свідомість, і воля - це вияв психічної діяльності людини. При цьому функція вольової діяльності людини завжди здійснюється під контролем її свідомості. Серйозні порушення свідомості, як правило, призводять до ураження вольової діяльності. Таким чином, ознаки психологічного критерію неосудності в реальному житті переважно збігаються.

Отже, завжди, коли особа не усвідомлює своїх дій, вона не може і керувати ними. Однак зафіксовані випадки, коли особа усвідомлює свої дії (бездіяльність), але не може керувати дими (наприклад, піроман не може утриматись від підпалювання, клептоман - від крадіжок, розуміючи при цьому фактичну сторону своєї поведінки). Тому за законом достатньо однієї ознаки (інтелектуальної чи вольової) для наявності психологічного критерію неосудності.

Якими ж обставинами обумовлює закон можливість наявності психологічного критерію неосудності? Такими обставинами є наявність у особи психічного захворювання. Саме психічна хвороба особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, є медичним критерієм неосудності.

Закон дає узагальнений перелік таких хвороб:

1) хронічне психічне захворювання;

2) тимчасовий розлад психічної діяльності;

3) недоумство;

4) інший хворобливий стан психіки.

Цими категоріями охоплюються всі відомі науці хворобливі розлади психіки. Зі змісту медичного критерію випливає, що нехворобливі розлади психічної діяльності не мають виключати осудність. Прикладом тимчасової нехворобливої зміни психіки може слугувати стан афекту (дуже великого душевного хвилювання). У людини в стані такого короткочасного нервового збудження звужена свідомість і обмежені можливості керувати своїми діями. Однак фізіологічний афект не є хворобливим розладом психіки, а тому не може бути критерієм неосудності. Вчинення злочину в стані афекту враховується лише як ознака привілейованих складів вбивства і умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ст. 116, ст. 123 КК України. Для наявності медичного критерію достатньо одного із згаданих видів психічних розладів.

Поняття "хронічний психічний розлад" охоплює групу хвороб тривалого характеру, що важко піддаються лікуванню, мають безперервний перебіг і тенденцію до прогресування, наприклад, шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз, психози, що супроводжують людей похилого віку, деякі органічні хвороби центральної нервової системи та інші психічні захворювання¹.

До тимчасових розладів психіки належать психічні захворювання, які швидко розвиваються продовжуються незначний час і закінчуються повним одужанням. Це гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях, наприклад, тифі, реактивні стани (тимчасовий розлад психічної діяльності під впливом глибоких душевних потрясінь) і так звані виняткові стани, що викликають запаморочення свідомості на деякий проміжок часу (патологічне сп'яніння, сутінковий стан свідомості, патологічний ефект) тощо. Тимчасові розлади психіки в судово-психіатричній практиці зустрічаються рідше за хронічні, і особливо нечасто доводиться зустрічатись з винятковими станами.

Недоумство - це хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності, або розумовою обмеженістю. Самостійне судово-психіатричне значення має вроджене недоумство (олігофренія). За ступенем ураження розумової діяльності розрізняються три форми олігофренії: легка (дебільність), середня (імбецильність) і тяжка (ідіотія). Набуте недоумство, що характеризується зниженням або повною відсутністю попередньої нормальної розумової діяльності, оцінюється, як правило, у зв'язку з основним психічним захворюванням.

Ще один хворобливий стан психіки - це розлад психічної діяльності хворобливого характеру, що не підпадає під ознаки названих трьох категорій. До такого розладу психічної діяльності належать найбільш тяжкі форми психопатії; наслідки черепно-мозкової травми (травматична енцефалопатія) тощо.

Належність психічного розладу до тієї або іншої категорії зі згаданих не має самостійного значення для висновку про неосудність суб'єкта. Відповідний висновок може бути зроблено лише за умови, що такі хворобливі зміни психіки призвели до неможливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними.

¹ Більш докладно ознаки психічних розладів вивчаються в курсі судової психіатрії.

Встановлення медичного критерію неосудності вимагає дослідження характеру захворювання, що неможливо без спеціальних знань, і тому у таких випадках експертом може бути тільки лікар-психіатр. Однак і для встановлення юридичного (психологічного) критерію потрібне проведення експертизи, оскільки висновок про його наявність або відсутність у кожному разі обґрунтовується за допомогою клінічних психіатричних даних, у чому і виявляється тісний зв'язок обох критеріїв неосудності.

При багатьох психічних хворобах у людини зберігається до певних меж правильне сприйняття навколишнього світу. Для визнання особи неосудною потрібно встановити її нездатність усвідомлювати саме ті суспільно небезпечні діяння, які вона вчинила, будучи психічно хворою.

Питання про осудність (неосудність) завжди вирішується стосовно конкретного діяння. Ніхто не може бути визнаний неосудним взагалі, безвідносно до вчиненого. По-перше, перебіг хронічних психічних захворювань припускає можливість поліпшення стану (ремісії). По-друге, при деяких хворобливих станах психіки, наприклад, при олігофренії, особа може усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку одних своїх дій (таких як заподіяння побоїв, крадіжка) і не усвідомлювати суспільної небезпеки інших дій, які стосуються більш складних відносин (порушень санітарно-епідеміологічних правил).

Інтелектуальна і емоційно-вольова сфери неподільно пов'язані між собою. Сучасна психіатрія вважає, що не існує ізольованого ураження психічних функцій. Однак це не виключає того, що хворобливий розлад психіки може зачіпати переважно ту або іншу її сторону. При деяких хворобах особа в певних межах може критично ставитись до своїх дій, але не в змозі керувати ними, не може утриматись від їх вчинення. Саме тому психологічними критеріями неосудності є як нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій (інтелектуальний критерій), так і не можливість керувати ними (вольовий критерій). Обидві ці ознаки у ч. 2 ст. 19 КК України розділені сполучником "або", що підкреслює їх самостійне значення.

Особа визнається неосудною, якщо вказані порушення інтелекту та волі обумовлені хворобливим станом психіки. При цьому не вимагається, щоб саме суспільно небезпечне діяння, стосовно якого особа визнається неосудною, перебувало в прямій причинній залежності від психічного захворювання.

Неосудність обґрунтовується хворобливим станом психіки під час вчинення суспільно небезпечного діяння. Тому неправильним є вживання терміна "неосудний" щодо особи, в якої після вчинення злочину відбувся психічний розлад. Якщо стан психіки такої особи робить неможливим призначення або виконання покарання, до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. При цьому слід зазначити, що сама по собі наявність психічної хвороби не обов'язково зумовлює стан неосудності на момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Скажімо, хворий навіть на такі тяжкі хвороби, як шизофренія, епілепсія та ін., може перебувати у стані ремісії (покращення) і може бути визнаний осудним (обмежено осудним) щодо вчиненого діяння, оскільки буде відсутній психологічний критерій неосудності.

Абсолютна більшість людей не має психічних хвороб. Через те у слідчо-судовій практиці виходять з того, що відсутність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, такої хвороби є нормальним, стандартним явищем. Підстави запідозрити психічну хворобу, а отже, й можливий стан неосудності, дає наявність медичних документів про те, що особа раніше лікувалася з цього приводу, її поведінка під час вчинення злочину виглядає немотивованою навіть з позицій злочинця (наприклад, надмірна жорстокість) тощо. Питання про неосудність вирішується судово-психіатричною експертизою, яка проводиться за призначенням слідчо-судових органів на підставі п 3 ст. 76 КПК України.

Як було зазначено вище, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Однак можливе захворювання особи на психічну хворобу після вчинення злочинного діяння, але до постановлення вироку. Згідно з ч. 3 ст. 19 КК України, не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.