Кримінальне право України - Вереша Р.В. - § 5. Причетність до злочину

У Кримінальному кодексі України термін "причетність до злочину" не вживається, а головно використовується у науці кримінального права.

Причетність до злочину - це різновид суспільно небезпечної поведінки особи, що не містить ознак співучасті в злочині, вчиненому чи такому, що вчиняється іншою особою, але безпосереднє стосується вчиненого злочинного діяння або самого злочинця у зв'язку з вчиненням ним злочину, і перешкоджає виявленню або розкриттю злочину чи затриманню злочинця.

До недавнього часу у науці кримінального права йшлося про три форми причетності до злочину: 1) не обіцяне заздалегідь переховування злочину; 2) недонесення про злочин і 3) потурання злочину. Перші дві форми причетності до злочину були виписані в раніше діючому кримінальному законі. Термін "причетність до злочину" не вживається і у нормах Кримінального кодексу України 2001 року.

Можна лише говорити про те, що лише одна форма причетності до злочину визначена у КК, а саме, не обіцяне заздалегідь приховування злочину (ч. 6 ст. 27 КК), за якою "не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, добутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких підметів". У даному випадку йдеться про таке діяння особи, яке не перебуває у причинному зв'язку з будь-якою стадією вчинення злочину. Особи, які вчинили такі діяння, говориться у ч. 6 ст. 27 КК, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. 198 та ч. 1 ст. 396 КК.

Отже, переховування злочинця або здобутого ним злочинним шляхом виписано в Особливій частині кодексу як два своєрідні (sui generis) склади злочину: 1) заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198) і 2) заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 396). Це означає, що особа за приховування злочину невеликої або середньої тяжкості за наявності зазначеної умови не підлягає кримінальній відповідальності.

Слід особливо наголосити, що "не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом" (ч. 2 ст. 396 КК). Членами сім'ї та близькими родичами визнаються: батьки, подружжя, діти, рідні сестри, рідні брати, дід, баба та онуки. Щодо недонесення про злочин, то Кримінальний кодекс України 2001 р. відмовився від встановлення правового обов'язку громадян повідомляти державні органи про відомий їм злочин. Зазначимо, що встановлення кримінальної відповідальності за недонесення про злочин за часів радянської влади породило вкрай негативне явище - вимогу стежити один за одним, що сприяло проведенню незаконних репресивних заходів з боку державних органів. Відсутність у чинному Кримінальному кодексі відповідальності за недонесення про злочин є ще одним свідченням демократизації суспільства.

Щодо потурання вчиненню злочину, то ця форма причетності до злочину відома теорії кримінального права і визнається багатьма вченими, але вона не лише спірна, а й не має, на наш погляд, достатніх підстав для теоретичного обґрунтування як самостійної правової інституції.

Потуранням вчиненню злочину прийнято вважати, не перешкоджання вчиненню злочину особою, яка була зобов'язана і мала можливість відвернути злочин. При цьому наголошувалося, що відповідальність за потурання вчиненню злочину настає лише за ті конкретні злочини, об'єктивна сторона яких може бути виражена в невиконанні особою спеціальних або професійних обов'язків. До таких конкретних злочинів віднесено, крім зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 КК), службову недбалість (ст. 367 КК), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Недосконалість таких тверджень полягає головним чином у тому, що вони пов'язані з характеристикою лише об'єктивних ознак потурання злочинові - бездіяльністю особи, а між тим у таких випадках, мабуть, треба було говорити не лише про бездіяльність особи, а й про неналежну її діяльність, а також, що дуже важливо, про форму вини такої особи.

Потурання злочинові не створює окремої правової інституції, оскільки: 1) потурання злочинові не передбачено у кримінальному законі; 2) немає закону (і недоцільно його мати) про загальний правовий обов'язок громадянина перешкоджати вчиненню протиправних дій, які вчиняються в його присутності; 3) потурання злочинові може мати місце лише з боку посадової особи, яка зобов'язана була і мала можливість вжити заходів щодо недопущення злочину чи запобігання йому, що охоплюється за наявності усіх інших ознак складом злочину, передбаченого ст. 364 КК (зловживання владою або службовим становищем). Потурання вчиненню злочину - умисне діяння, тому до нього не можуть бути віднесені необережні дії, що входять до складів злочинів, які передбачені статтями 197 (порушення обов'язків щодо охорони майна) та 367 КК (службова недбалість).