Кримінальне право України - Вереша Р.В. - § 3. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Покарання більш м'яке, ніж передбачено законом, може бути призначено (ч. 1 ст. 69 КК): 1) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, наприклад, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання та збігу тяжких особистих чи сімейних обставин або вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданого збитку; 2) за наявності даних про особу винного, які свідчать про її відносно невелику суспільну небезпечність (винний добровільно з'явився із зізнанням, вважається сумлінним працівником і порядною людиною в колективі).

За наявності цих обставин у їх поєднанні суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин. У цьому випадку суд не має права призначати покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК.

Наприклад, суд розглядає справу про вчинення контрабанди, яка за ч. 1 ст. 201 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. У цьому випадку нижчою межею покарання за такий злочин є три роки позбавлення волі. Якщо суд на підставі вищезазначених обставин дійде висновку про можливість призначення винному в контрабанді покарання у вигляді позбавлення волі, то він може призначити таке покарання, але не нижче одного року (найнижча межа покарання у вигляді позбавлення волі, що встановлена в ч. 2 ст. 63 КК).

На підставі зазначених обставин суд може не призначати додаткового покарання, що передбачено в санкції даної статті (санкції частини статті) як обов'язкове.

За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачено пп 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

§ 4. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше різних злочинів, за кожний з яких вона не була засуджена.

Закон розрізняє дві ситуації, за яких виникає необхідність призначити покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК):

1) за два чи більше злочини, що утворюють сукупність, особа засуджується одним вироком і в цьому ж вироку їй призначається остаточне покарання; 2) якщо після винесення вироку в справі про один чи кілька злочинів буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення даного вироку.

Порядок призначення покарання за наявності першої ситуації полягає в тому, що суд спочатку призначає покарання за кожний вчинений злочин, що входить до сукупності, і після цього визначає остаточне покарання. При сукупності злочинів, говориться в ч. 2 ст. 70, суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у межах, установлених статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання.

Крім загального правила про визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, законом передбачено окреме положення щодо умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, що входить до сукупності злочинів. У ч. 2 ст. 70 КК йдеться, що якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі, говориться у ч. 2 ст. 70 КК.

У ч. 3 ст. 70 КК зазначено: до основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Нагадаємо, що різні види додаткових покарань в усіх випадках виконуються самостійно.

За зазначеними вище правилами (ч. 1-3 ст. 70) призначається покарання, якщо після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині (злочинах), вчиненому ним до винесення вироку у першій справі. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за першим вироком.

У випадках складання різного виду основних покарань за сукупністю злочинів суд має керуватися правилами, визначеними в ст. 72 КК. Наприклад, якщо суд у вищенаведеному випадку призначить за ч. 1 ст. 185 КК покарання у вигляді виправних робіт строком на два роки, а за ч. 1 ст. 121 КК - позбавлення волі строком на шість років і дійде висновку про необхідність повного складання призначених покарань, то він, виходячи із визначеного в законі співвідношення (ч. 1 ст. 72), - "одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт" (24 : 3 = 8), - призначить остаточне покарання за сукупністю цих двох злочинів у вигляді позбавлення волі строком на шість років і вісім місяців.