Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - Білет № 5

1. Структура Кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права

Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, своєю чергою, складається з розділів, а розділи - зі статей. До структури Кримінального кодексу України слід віднести і Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів. У кримінально-правовій літературі виникає дискусія чи слід відносити до структури КК Додаток Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Як відомо, з 1984 р. він не переглядався і виглядає як анахронізм у чинному кримінальному законодавстві. Хоча його законодавча регламентація саме у Кримінальному кодексі України, на нашу думку, свідчить про включення Додатку до вказаної структури.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів.

Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачено за їх скоєння. Особлива частина складається з 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за родовим об'єктом посягання. Наприклад: "Розділ VI. Злочини проти власності".

Фактори, які обумовлюють єдність Загальної і Особливої частин кримінального права України:

1) основний масив норм і Загальної і Особливої частини кримінального права виражені в одному й тому самому кримінальному законі - Кримінальному кодексі України;

2) Загальна і Особлива частина мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця - вищого органу державної влади України;

3) Загальна і Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю. Основними напрямками цієї політики, яка реалізується нормами Загальної і Особливої частини, є:

- посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування суворих заходів впливу щодо рецидивістів, осіб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

- пом'якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування видів покарання, не пов'язаних з позбавленням волі за необережні злочини, щодо осіб, які вперше і випадково порушили кримінальний закон, вчинили малозначні злочини;

4) в основу як Загальної, так і Особливої частини покладені одні й ті ж принципи (персональної відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, економії кари і т. ін.);

5) норми і Загальної, і Особливої частини застосовуються лише взаємопов'язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідомлена і застосована, якщо не конкретизувати її зміст стосовно окремих видів злочинів - положень, які закріплені в Особливій частині. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені і в Загальній, і в Особливій частині;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт, скасуванні заслання і вислання).

Відмінність між Загальною і Особливою частинами кримінального права України полягає:

1) в змісті норм Загальної частин регламентовані положення, які спільні (загальні) для всіх чи більшості злочинів; в Особливій частині - які специфічні (особливі) для окремих видів злочинів;

2) структурі норм: норми Загальної частини, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, норми Особливої частини - з диспозиції та санкції (за винятком норм-дефініцій ("роз'яснювальних") та норм про умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини ("заохочувальних");

3) умовах подолання прогалин: при застосуванні норм Загальної частини допускається аналогія, в Особливій же частині кримінального права вона абсолютно виключається.