Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - Білет № 38

1. Подвійна (складна чи змішана) форма вини. її значення для кваліфікації

В юридичній науці значного поширення набула концепція подвійної (змішаної, складної) вини, яка розглядає окремо психічне ставлення особи до діяння та її психічне ставлення до його наслідків. При цьому усвідомленість скоєння діяння ототожнюється з умисністю. Відповідно психічне ставлення до порушення тих чи інших правил перестороги визнається умисним, оскільки суб'єкт свідомо їх порушує і бажає цього, а ставлення до наслідків - необережним. Подвійна вина виникає й тоді, коли діяння суб'єкта породжує різні наслідки, до одних із яких він ставиться умисно, до інших - необережно (ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 152 КК та ін.). Теорія подвійної вини знайшла втілення і в новому КК Росії (ст. 27).

Існує і протилежна позиція. Вона базується на уявленнях сучасної психології, що розглядає психічне життя людини як цілісний, інтегративний процес, роздвоєння якого веде до патології. З такого погляду злочин із матеріальним складом - це розтягнутий у часі у часі процес розвитку причинності - від діяння до наслідків, а психічне ставлення суб'єкта до процесу від початку до кінця є єдиним цілісним ставленням.

Психічні процеси, що складають психологічну тканину вини, можуть мати різну природу, але в цілому це не порушує цілісності психічного ставлення особи до злочину. Отож, цілком свідоме порушення певних правил, яке потягло непередбачувані суб'єктом небезпечні наслідки, охоплюється єдиним психічним ставленням, що повністю підпадає під законодавчі ознаки злочинної недбалості, і питання про "змішання" умислу з необережністю у подібних випадках не повинно виникати. Попри всю структурну складність, поведінка людини залишається цілісною, і психічне ставлення суб'єкта до своїх актів і зчеплених з ними причиновим зв'язком наслідків також є цілісним ставленням, і залишається таким навіть тоді, коли діяння вчиняється свідомо, але його результати не усвідомлюються (не передбачаються). Під цим кутом зору визнання існування подвійної вини означає визнання штучного розриву єдиного психічного процесу, який складає зміст певної форми вини, адже кримінально-правові категорії умислу і необережності характеризують злочин у цілому. Виходячи з цього, свідомий і вольовий характер дій особи, яка скоїла необережний злочин, ще не дає підстав говорити про умисність її діянь у кримінально-правовому сенсі. За умисного ставлення до одних наслідків діяння і необережного до інших також наявна ідеальна сукупність злочинів, коли однією дією заподіюється різна шкода. У деяких статтях Особливої частини Кодексу подібна ідеальна сукупність виражена в одній нормі. Маються на увазі такі злочини, як, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК та ін.). Така конструкція норми використовується законодавцем, очевидно, з метою підкреслити високу ймовірність заподіяння з необережності конкретних небезпечних наслідків під час скоєння певних умисних злочинних дій і пов'язати з цими наслідками підвищену відповідальність.

2. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення риб та інших представників водної фауни як невід'ємної складової частини довкілля. Предметом злочину є риба різних видів, морські ссавці (наприклад, дельфіни, кити, тюлені, моржі, нерпи тощо), ракоподібні та голкошкірі водні безхребетні тварини (наприклад, раки, краби, креветки, морські їжаки, морські зірки тощо), молюски (наприклад, мідії, кальмари, устриці тощо), а також деякі водні рослини і водорості, які мають промислове значення. Не є предметом цього злочину: а) риба та водні тварини, які вирощуються різними підприємствами, організаціями чи окремими громадянами у спеціально обладнаних (пристосованих) водоймищах або відловлюються такими підприємствами, організаціями або окремими громадянами (їх протиправний вилов чи заволодіння слід кваліфікувати як злочин проти власності); б) водні тварини - бобри, видри, ондатри, хохулі, які є хутровими звірами (їх незаконний відлов чи добування кваліфікується як незаконне полювання).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 249 КК) містить: 1) діяння у формі незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди; 3) причиновий зв'язок між указаними діянням і наслідками.

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом - це таке вилучення водних живих ресурсів із природного середовища, яке здійснюється з порушенням чинного законодавства, що регулює порядок і умови промислового, любительського, спортивного рибальства, іншого використання водних живих ресурсів.

Незаконність означає, що зайняття вказаним промислом відбувається: 1) без належного дозволу (самовільно, без одержання права на промисел); 2) у заборонений час (коли будь-який водний добувний промисел заборонений взагалі чи в період строку, забороненого для добування певних видів водної фауни та в конкретних водоймищах); 3) у недозволених місцях (на територіях, де водний добувний промисел заборонений загалом або дозволяється лише протягом певного часу); 4) забороненими знаряддями лову (вогнепальною чи пневматичною зброєю, острогами, сітками з дрібним перерізом тощо); 5) з перевищенням установлених лімітів чи норм вилову.

Промислом може бути визнаний як поодинокий акт добування представників водної фауни, так і неодноразові дії.

Істотна шкода - це оцінне поняття, до якого можна віднести: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено; тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 17 від 10 грудня 2004 р. "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля".

Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 249 КК) є вчинення його: 1) із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу (це такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників водної фауни, наприклад, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі, застосування газу, диму, автоматичної зброї, тралення риби за допомогою заборонених прийомів тощо); 2) особою, раніше судимою за цей злочин.