Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - 1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (п. 4 постанови Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 23 грудня 2005 р. № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності").

У ст. 46 КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за деякі інші злочини у зв'язку з примиренням винного з потерпілим за наявності таких підстав. Такими підставами за законом вважаються: вчинення злочину невеликої тяжкості або необережного середньої тяжкості; вчинення злочину вперше; примирення з потерпілим; відшкодування завданих потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди.

Першою підставою є, згідно зі ст. 46 КК, вчинення особою злочину невеликої тяжкості або необережного середньої тяжкості. До них належать усі злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший за два роки, або інше, більш м'яке покарання, а також необережні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший за п'ять роки.

Друга підстава полягає в тому, що винна особа вчиняє злочин вперше. Тобто, вона не має судимості, не перебуває під слідством та судом, не ухиляється від притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Учиненим вперше також вважається злочин, якщо минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений попередній злочин або особа звільнялася раніше від кримінальної відповідальності за законом, що діяв на час звільнення. Несудимою також вважається особа, якщо судимість погашено або знято в передбаченому законом порядку.

Третьою підставою виступає сам факт примирення особи, що вчинила злочин, із потерпілим. Він означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій і вимог до особи, що вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної відповідальності або прохання закрити справу, порушену за його заявою. Обов'язково необхідна також згода винної особи на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою. При цьому на досудовому слідстві та в суді необхідно з'ясувати, чи було це примирення дійсним (добровільним, усвідомленим), без застосування погроз і насильства.

Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК здійснюється лише судом у порядку, передбаченому ст. 7¹, 8 КПК За наявності вказаних причин воно є обов'язковим і не обумовлюється виконанням будь-яких дій після судового рішення.

2. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу працівника державної виконавчої служби (ст. 343 КК)

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів, працівників державної виконавчої служби. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронного органу (див. ст. 342 КК).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 343 КК) передбачає вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення.

Пленум Верховного Суду України конкретизував об'єктивну сторону злочину, визначивши, що під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Однак прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу злочину. При цьому працівники правоохоронних органів підлягають відповідно до цієї статті захисту від втручання в їхню діяльність у випадку, коли вони беруть безпосередню участь у розгляді судових справ у всіх інстанціях: провадженні й розслідуванні злочинів та адміністративних правопорушень; оперативно-розшуковій діяльності; охороні громадського порядку і громадської безпеки; виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання, слідства, прокурорів; контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; нагляді та контролі за виконанням законів.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів".

Злочин є закінченим з моменту застосування впливу у будь-якій формі на працівника державної виконавчої служби (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою перешкодити виконанню потерпілим службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 343 КК), є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 343 КК, якщо вони: 1) перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Уплив на працівника державної виконавчої служби через захоплення або тримання як заручників його родича або співробітника охоплюється ст. 147 або 349 КК і додаткової кваліфікації за ст. 343 КК не потребує. Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу поєднане з діями, передбаченими ч. 3 ст. 342, статтями 345, 347 або 348 КК, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 343 КК і зазначеними статтями.