Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В.Я. - Стаття 19. Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення

1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, ЩО по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.

1. Положення частини першої коментованої статті кореспондують із вимогами Конституції України, відповідно до якої "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" (ст. 61), та міжнародно-правовими зобов'язаннями, які взяла на себе Україна, що містяться у MПГПП: "жодна людина не повинна вдруге бути судимою чи покараною за злочин, за який вона вже була остаточно засуджена чи виправдана у відповідності до закону та кримінально-процесуального права кожної країни" (п. 7 ст. 14); Протоколі № 7 до КЗПЛ: "жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально-процесуального права цієї держави" (ст. 4).

Таким чином, кримінальне процесуальне законодавство запроваджує загальновизнаний принцип "non bis in idem" (двічі за одне й те саме не карають), який також знайшов своє втілення у ч. 3 ст. 2 КК.

Увагу необхідно звернути на назву коментованої статті та її правовий зміст, оскільки назва окреслює положення про "заборону двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення", а частина перша передбачає неможливість двічі бути "обвинуваченим чи покараним за кримінальне правопорушення...". Уявляється, що в назві статті відтворений текст ст. 4 Протоколу № 7 до КЗПЛ та ст. 61 Конституції України, який може бути поширений на будь-які види відповідальності. Частина 1 ст. 19 КПК містить конкретизацію змісту правила "non bis in idem" щодо кримінального провадження.

У будь-якому випадку при тлумаченні положень ст. 19 КПК необхідно виходити з легального визначення поняття "обвинувачення", яке дається у п. 13 ч. 1 ст. З КПК, відповідно до якого обвинувачення-твердження про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК. Притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ч. 1 ст. З КПК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК). Покарання є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності. До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані тільки такі види покарань, які передбачені ст. 51 КК.

Рівною мірою ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був не тільки засуджений, а й виправданий. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ч. 1 ст. 43 КПК).

Важливим для тлумачення частини першої розглядуваної статті є те, що особа не може бути двічі обвинуваченою або покараною за кримінальне правопорушення, якщо вона вже була виправдана або засуджена, а обвинувальний чи виправдувальний вирок набрав законної сили. Порядок набрання судовими рішеннями законної сили передбачений ст. 532 КПК.

Найбільш складним у розумінні змісту правила "non bis in idcm" є осмислення суті поняття "двічі за одне і те саме правопорушення". Уявляється, що мова повинна йти про заборону притягати фізичну особу щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду, тобто до кримінальної відповідальності за одне й те саме кримінальне правопорушення. Звідси випливає, що взагалі особа може бути притягнена за кримінальне правопорушення до різних видів відповідальності. У кримінальному провадженні це має важливе значення, оскільки за вчинений злочин особа може нести цивільно-правову та кримінальну відповідальність, що не повинно розглядатися як притягнення двічі за одне й те саме діяння.

До тлумачення ч. 4 ст. 7 Протоколу № 7 до КЗПЛ звертався в своїй прецедентній практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні "Франц Фішер проти Австрії" від 29 травня 2001 р. ЄСПЛ встановив, що головна мета ст. 4 полягає в забороні повторення кримінального процесу, який вже був завершений прийняттям остаточного рішенням.

У рішенні у справі "Градингер проти Австрії" від 23 жовтня 1995 р. ЄСПЛ сформулював критерії оцінки двох правопорушень як тотожних. Така тотожність стосується не лише назви правопорушень за відповідним законом, а також, що найбільш важливо, їх змісту та мети. Виходячи з цього ЄСПЛ визнав таким, що порушує ст. 4 Протоколу № 7, стягнення із заявника адміністративного штрафу за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, оскільки раніше він вже був засуджений за це саме діяння як за кримінальний злочин. Суд розцінив адміністративне правопорушення і злочин "одним і тим самим діянням" у сенсі розглядуваної статті.

У рішенні "Радчиков проти РФ" від 27 травня 2007 р. ЄСПЛ зазначив, що не розглядається як порушення ст. 4 Протоколу № 7 до КЗПЛ повторний розгляд справи згідно із законом і кримінальними процесуальними нормами відповідної держави в тому випадку, якщо є відомості про нові або нововиявлені обставини та якщо в ході попереднього розгляду були допущені істотні порушення, що вплинули на результат розгляду справи.

2. Закон передбачає, що кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили. Гарантією дотримання цього припису закону є передбачена ст. 284 КПК процедура закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування в разі якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1). З цієї підстави закрити кримінальне провадження щодо підозрюваного має право тільки прокурор.

Якщо в стадії судового розгляду стало відомо про існування по тому самому обвинуваченню вироку суду, що набрав законної сили, або ухвали суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню, суд повинен винести ухвалу про закриття кримінального провадження (ч. 6 ст. 284 КПК).