Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В.Я. - 3. Показання

Стаття 95. Показання

1. Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

2. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

3. Свідок, експерт зобов'язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.

4. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суп не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

5. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

6. Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння показань (їх частини) і грунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 101 цього Кодексу.

7. Якщо особа, яка дає показання, висловила думку або висновок, що грунтується на спеціальних знаннях у розумінні статті 101 цього Кодексу, а суд не визнав їх недопустимими доказами в порядку, передбаченому частиною другою статті 89 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.

8. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

1. На основі спільного способу отримання законодавець виділив такий вид доказів, як показання, що має різновиди залежно від особливостей процесуального положення джерела доказів, наявності чи відсутності процесуального інтересу та відношення до підозри і обвинувачення (показання обвинуваченого, підозрюваного, свідка, потерпілого, експерта).

2. Показання обвинуваченого - усне повідомлення особи, щодо якої обвинувальний акт переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 351 КПК про обставини, що підлягають доказуванню, і дається добровільно на допиті в установленому законом порядку.

Процесуальне становище обвинуваченого як учасника кримінальної процесуальної діяльності має специфічну природу, оскільки це особа, яка може бути визнана винною і піддана покаранню. Для обвинуваченого передбачений не обов'язок, а право давати показання. При особливій заінтересованості обвинуваченого в результатах справи передбачається добровільність дачі ним показань. Тільки за такої умови можна говорити про достовірність повідомлених ним даних. Навпаки, примусовий порядок отримання показань обвинуваченого в кожному випадку дає підстави для визнання їх недостовірними.

Звільнення обвинуваченого від відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань пояснюється, головним чином, інтересами правильної організації захисту. Водночас надання йому права на дачу показань свідчить про те, що дача неправдивих показань входить у зміст права обвинуваченого на захист.

Заперечення щодо права обвинуваченого давати будь-які показання по суті справи є результатом змішування правових і моральних норм поведінки обвинуваченого. З огляду на це не можна факт дачі обвинуваченим неправдивих показань розцінювати як обставину, що обтяжує покарання. Факт дачі обвинуваченим неправдивих показань, якщо він не пов'язаний з обмовою невинуватої особи, не повинен розцінюватися як обставина, що тягне за собою негативні правові наслідки для обвинуваченого.

Зміст неправдивих показань обвинуваченого може бути різним: повне чи часткове визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення або повне заперечення винуватості й окремих доказів. Але встановлення неправдивості визнання обвинуваченим своєї вини не може бути доказом його невинуватості, так само як факт неправдивості показань обвинуваченого, що заперечує свою винуватість, не може бути взятим за основу обвинувачення. Сам факт дачі неправдивих показань не трансформується в обвинувальний доказ, оскільки це суперечить засадам кримінального провадження, дотримання яких є обов'язковою умовою допустимості доказів.

Обвинувачений здійснює свій захист не тільки шляхом повідомлення даних, що стосуються фактів справи, а й за допомогою пояснень цих фактів. Пояснення і показання, що не мають фактичних даних про обставини вчинення кримінального правопорушення, доказового значення не мають. Згідно з поняттям доказу в кримінальному провадженні не можуть визнаватися доказами висновки і думки обвинуваченого щодо юридично значимих фактів. Не мають доказового значення і дані, повідомлені обвинуваченим без посилання на джерело інформації. Показання обвинуваченого, для того щоб стати доказами, повинні бути отримані при допиті на судовому слідстві в порядку ст. 351 КПК. Ця ознака показань обвинуваченого характеризується способом їх отримання і є підставою для їх відмежування від інших пояснень, заяв, повідомлень обвинуваченого, що не мають доказового значення, але використовуються обвинуваченим для свого захисту.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так чи ні".

Визнання обвинуваченим своєї вини характеризується такими рисами:

- зізнання обвинуваченого є доказом;

- зізнання обвинуваченого мас істотне значення для повноти розслідування;

- зізнання обвинуваченого необхідно перевіряти і оцінювати поряд із іншими доказами;

- розслідування не повинно вестися тільки в напрямі отримання зізнання обвинуваченого.

Заперечення обвинуваченим своєї вини може бути доказом, якщо він на підтвердження невинуватості повідомляє про конкретні факти, що усувають його причетність до вчинення кримінального правопорушення. Такі показання необхідно перевіряти і оцінювати сторонами обвинувачення та захисту в сукупності з іншими доказами.

Показання обвинуваченого стосовно інших осіб - це показання, в яких обвинувачений повідомляє про факти щодо інших осіб. Доказами можуть бути лише ті показання щодо інших осіб, в яких обвинувачений повідомляє дані про вчинення чи невчинення того кримінального правопорушення, в якому обвинувачується сам. Показання, в яких обвинувачений повідомляє про злочинну (незлочинну) діяльність інших осіб, не пов'язану з його справою, є показаннями свідка в іншому кримінальному провадженні. У цих випадках обвинувачений мусить бути допитаним у іншому провадженні як свідок.

Доказами у кримінальній справі можуть бути лише такі показання підозрюваного, в яких є дані про факти, що стосуються конкретного кримінального провадження. Основна особливість показань підозрюваного полягає в тому, що вони є засобом його захисту. Його показання можуть привести до закриття кримінального провадження, звільнення його із-під варти, повної реабілітації або до того, що йому буде правильно сформульована підозра.

Підозрюваний заінтересований у результатах провадження. Він не може нести відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання підозрюваного можуть бути отримані при допиті і тільки в добровільному порядку. Підозрюваному також необхідно роз'яснити положення ст. 63 Конституції України та 18 КПК. Прокурор, слідчий зобов'язані допитати підозрюваного, надати йому можливість викласти свої показання, здійснити своє право на захист.

Показання підозрюваного можуть містити не тільки дані про певні факти, але і їх пояснення. Предмет показань підозрюваного у чинному КПК не визначено. Очевидно, він визначається змістом того документа, винесення якого вводить підозрюваного в процес. Як у повідомленні про підозру, постанові про застосування як запобіжного заходу взяття під варту, так і у протоколі затримання повинна бути вказівка на кримінальне правопорушення, яке, як передбачається, вчинив підозрюваний. Тому змістом показань підозрюваного можуть бути дані про будь-які факти, пов'язані з цим кримінальним правопорушенням, а також факти щодо виявлення його слідів.

Обсяг показань підозрюваного значною мірою залежить від змісту повідомлення про підозру, протоколу затримання і постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту. Ознайомившись із повідомленням про підозру, протоколом, постановою, підозрюваний іноді може і не дати розгорнутих показань. Причинами цього можуть бути невинуватість підозрюваного або його небажання давати показання. У будь-яких випадках прокурор, слідчий чи особа змушені більш конкретно, ніж це висвітлено у протоколі, постанові, повідомленні, довести до відома підозрюваного про підстави підозри, про наявність окремих, а інколи і всіх доказів, які є в матеріалах кримінального провадження.

Показання підозрюваного - доказ, який підлягає перевірці нарівні з іншими доказами у справі. При оцінюванні показань підозрюваного необхідно враховувати психічний стан особи в момент її затримання чи взяття під варту.

Дані, на підставі яких виникає і формується підозра, можуть бути отримані в результаті доказування, на підставі достатніх доказів. Вони є лише ймовірними, неповними знаннями про кримінальне правопорушення і особу, причетну до його вчинення. Підозра у кримінальному провадженні - це письмове твердження прокурора, слідчого обгрунтоване достатніми доказами про можливу причетність особи до вчинення кримінального правопорушення (ст. 277 КПК).

3. Відповідно до ст. 65 КПК свідок як суб'єкт кримінального процесу - це фізична особа, щодо якої є відомості, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а у зв'язку з чим вона викликана на допит. Ця особа не повинна бути причетна до вчинення кримінального правопорушення. Свідком може бути особа, яка не займає іншого процесуального положення, їй мають бути відомі обставини, що підлягають доказуванню/ у кримінальному провадженні, вона також має бути здатна за своїм психічним і фізичним станом правильно сприймати явища і давати щодо них правильні показання.

Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику її для допиту у визначеному законом порядку. Виклик здійснюється у порядку, передбаченому статтями 133-135 КПК

Інформація (дані) про обставини справи може бути одержана свідком як у результаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів ("свідок-очевидець"), так і зі слів інших осіб, які бачили або іншим шляхом їх сприймали ("свідок з чужих слів"). Тому особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому випадку, коли вона безпосередньо не сприймала обставини, про які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала інформацію про них із документів тощо. Показання таких свідків є важливими тому, що дозволяють виявити і допитати свідків-очевидців, перевірити першоджерело інформації, одержати відомості про інші джерела доказів (документи, предмети тощо). Показання з чужих слів - особливий різновид показань, визнавати які можливо при дотриманні вимог, передбачених ст. 97 КПК.

Як випливає із ч. 5 ст. 95 КПК, свідок у своїх показаннях повинен викладати лише факти. Вони мають характеризуватися неупередженістю, активним викладом фактів, які він особисто спостерігав. Чим детальніше викладається відомий свідку факт, тим ціннішими є його показання. Зазвичай, він опосередковує те, що сприймав органами відчуття. Нерідко показання мають характер суджень і оцінок. Це пояснюється тим, що факти спочатку сприймаються, а потім відтворюються свідком. Тому неможливо уникнути суджень та оцінок, що являють собою логічну форму виразу мислення. Зрозуміло, що судження про факти не можуть замінити показання про них. Не можна не враховувати того, що на практиці такі показання треба зводити до мінімуму, лише окремі із них мають цінність, тільки тоді, коли обґрунтовуються фаховими знаннями, значним життєвим досвідом. Наприклад, коли лікар дає показання щодо характеру хвороби, авіаінженер - щодо технічного стану літака і т. ін., що не виключає їх допиту в порядку, передбаченому для експертів. Про це йдеться в ч. 6 та ч. 7 ст. 95 КПК.

Орган, що веде кримінальний процес, вправі допитувати, а свідок зобов'язаний давати показання про обставини, які підлягають встановленню у даній справі (див. ст. 91 КПК) і які він сприймав безпосередньо (сам бачив, чув або сприймав іншими органами чуття), або про відомості, які він одержав з інших джерел (опосередковане сприйняття).

У випадку, коли свідок дає показання на підставі інформації, одержаної від інших осіб, із документів чи предметів, він допитується також про відомі йому дані, з допомогою яких можна встановити, викликати і допитати цих осіб, знайти документ чи предмет і використати їх як джерело доказової інформації.

До предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події кримінального правопорушення, форми вини, наслідків кримінального правопорушення, даних, що належать до показань інших свідків, експертів, їх висновків, понятих і інших учасників процесу, відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, оскільки бачив (чув) вперше, тощо) дозволить дати правильну оцінку відповідних показань, висновків і процесуальних дій указаних осіб.

З одного боку, дані, що повідомляються потерпілим, можуть відіграти важливу роль у встановленні обставин, що підлягають доказуванню, з другого - потерпілий, як правило, є таким учасником процесу, який має власний інтерес у справі. Він відстоює свої процесуальні права у кримінальному судочинстві. Тому його показання мають важливе значення. Водночас показання потерпілого можуть містити елементи необ'єктивності, наприклад, вони можуть бути пов'язані з тим, щоб пом'якшити можливу неналежну свою поведінку або посилити ступінь вини обвинуваченого (підсудного). Ці обставини повинні враховуватися під час допиту потерпілого.

Показання потерпілого - це дані, повідомлені ним на допиті під час проведення досудового розслідування чи в судовому засіданні. Допит потерпілого повинен проводитись на підставі вимог, зазначених у статтях 225, 353 КПК.

За кримінально-процесуальною природою показання потерпілого багато в чому схожі з показаннями свідка.

Дача показань потерпілим - це його право, а не обов'язок (див. п. б ч. 1 ст. 56 КПК), він несе відповідальність лише за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК.

Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які обставини, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи. До цих обставин належать і взаємовідносини потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим. Установлення таких взаємовідносин може допомогти поновити картину події, що відбулася.

Зміст показань потерпілого має певні особливості. Вони в більшості випадків пов'язані з обставинами злочинного посягання (місцем, часом, способом вчинення злочину, особою, що його вчинила, та ін.). Значним може бути і обсяг відомостей про фактичні обставини справи, які відомі лише потерпілому і особі, що вчинила кримінальне правопорушення (наприклад, коли злочинне посягання здійснювалось у відсутності інших осіб).

Думки і припущення потерпілого, повідомлені ним при допиті, є невід'ємною частиною його показань. Вони повинні бути зафіксовані у протоколі допиту і підлягають обов'язковій перевірці у процесі доказування.

Тактовність поведінки особи, яка проводить допит, має велике значення при допиті будь-якої особи, а потерпілого - особливо, оскільки не можна забувати про те, що саме йому заподіяно шкоди кримінальним правопорушенням. Порушення цієї вимоги може не лише перешкоджати одержанню необхідної інформації, а й негативно впливати на престиж у цілому правоохоронних органів і суду.

Необхідно чітко розмежовувати показання потерпілого як вид доказу і всі інші його пояснення, заяви, клопотання, виступ у судових дебатах, які потерпілий вправі робити як учасник процесу.

Будь-які показання потерпілого, перш ніж вони будуть використані при прийнятті рішень, мають бути перевірені. Перевірка здійснюється шляхом зіставлення з доказами, які є у справі. Це дозволяє впевнитись у частковому чи повному збігові показань з іншими доказами.

У разі дачі завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК. Неправдивими вважаються показання, в яких повністю або частково спотворені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

4. Важливо те, що показання, отримані від обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка, експерта на досудовому розслідуванні, не є обов'язковими для суду. Вони можуть використовуватися лише для прийняття рішень у стадії досудового розслідування, але в суді підлягають перевірці та дослідженню в порядку, передбаченому ст. 352 КПК. Визнавши показання достовірними, суд може їх використовувати для обґрунтування судових рішень. Із цього можна зробити висновок, що показання як докази формуються за участю сторін обвинувачення, захисту, потерпілого в судовому порядку, що значно посилює їх процесуальну та логічну складову, оскільки на їх утворення впливають рівною мірою учасники процесу з різними процесуальними інтересами. Новацією також є те, що закон не вимагає обов'язкового складання протоколу допиту. Так, у ч. 2 ст. 104 КПК вказується, що якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу, за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.