Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 374. Зміст вироку

1. Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

2. У вступній частині вироку зазначаються:

1) дата та місце його ухвалення;

2) назва та склад суду, секретар судового засідання;

3) найменування (номер) кримінального провадження;

4) прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи;

5) закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;

6) сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження.

3. У мотивувальній частині вироку зазначаються:

1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд;

2) у разі визнання особи винуватою:

формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення;

статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;

докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів;

мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішенням;

обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання;

мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому;

підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд. 4. У резолютивній частині вироку зазначаються:

1) у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та його виправдання;

рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження;

рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів; рішення щодо процесуальних витрат;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості;

2) у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання;

рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя; рішення про цивільний позов;

рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень; рішення щодо речових доказів І документів;

рішення про відшкодування процесуальних витрат;

рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження;

рішення про залік досудового тримання під вартою;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження;

порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Якщо особі пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими - засуджений.

Якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79,104 Кримінального кодексу України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Коли призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України.

1. Вирок є видом судового рішення, яке може бути ухвалене судом першої або апеляційної інстанцій. Ухвалений у справі вирок має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій коментованою статтею, і обов'язково містити вступну, мотивувальну та резолютивну частини.

Разом з тим це судове рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даному кримінальному провадженні, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

Ухвалений судом першої інстанції вирок може бути виправдувальним або обвинувальним.

Вирок складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. Кожна з цих частин містить певне коло питань, але це частини єдиного процесуального рішення, в якому кожна попередня частина цього рішення обумовлює наступну. .

При ухваленні вироку апеляційною інстанцією слід керуватися ст. 420 КПК та іншими нормами КПК, брати до уваги, з урахуванням оновленого кримінального процесуального законодавства, вимоги, що ставляться до змісту цього судового рішення, які містяться у ППВСУ від 15.05.2006 р. "Про практику постановления судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку".

2. Вступна частина як виправдувального, так і обвинувального вироку покликана індивідуалізувати його як основний акт правосуддя та фактично не відрізняються одна від одної. Отже, у цій частиш вироку містяться його реквізити, з яких повинно бути зрозуміло, ким, де та стосовно кого ухвалений даний вирок, а саме зазначається число, місяць та рік її ухвалення.

Датою ухвалення вироку слід вважати день підписання його усім складом суду. Місцем ухвалення вироку є місто або інший населений пункт, де фактично було ухвалено вирок у нарадчій кімнаті.

Викладаючи назву суду, у вироку слід указати точну назву даної судової установи як ланки судової системи судів загальної юрисдикції, утвореної відповідно до ЗУ "Про судоустрій і статус суддів України".

Далі зазначається склад суду - прізвище та ініціали судді. Якщо кримінальне провадження здійснювалося колегіально, то вказуються прізвища, ініціали кожного із суддів та зазначається, хто із суддів є головуючим та суддею-доповідачем у справі. У разі здійснення кримінального провадження судом присяжних окрім прізвища та ініціалів судді слід указати прізвище та ініціали кожного з присяжних. Також зазначаються прізвище та ініціали секретаря судового засідання (щодо повноважень секретаря див. ст. 73 КПК).

Також у вироку слід указувати номер кримінального провадження, який присвоюється йому в ЄРДР (ст. 214 КПК).

Далі наводяться відомості про особу обвинуваченого, зокрема, його прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан.

Закон містить вимогу про те, щоб у вступній частині вироку були вказані й інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи, що залежить від кожного конкретного кримінального провадження. Відповідну актуальність, звісно, з урахуванням оновленого кримінального процесуального законодавства, для питання, що аналізується, має правове положення ПВСУ, викладене ним у п. 14 постанови від 29.06.1990 р. № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку" (далі - ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5). Так, на думку ВСУ, до відомостей про особу підсудного, які мають значення для справи і які належить зазначати у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені у КПК, належать, зокрема, й такі: місце роботи чи навчання, громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, нагороди, дані про непогашену і незняту судимість. Дані про зняту чи погашену судимість не повинні заноситися до вступної частини вироку. У вступній частині вироку не слід зазначати також відомості про обраний підсудному запобіжний захід, посилатись на те, що були допитані підсудний, потерпілий, свідки, проведена експертиза, заслухані судові дебати, останнє слово підсудного тощо.

Місце народження підозрюваного або обвинуваченого вказується за існуючим на час здійснення судом кримінального провадження адміністративно-територіальним поділом.

Під ЗУ про кримінальну відповідальність відповідно до вимог ст. З КПК слід розуміти законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (КК та ЗУ про кримінальні проступки). Таким чином, у вироку слід указати пункт, частину та номер статті КК або ЗУ про кримінальні проступки, що передбачають злочин або кримінальний проступок, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Крім того, у вироку зазначаються сторона захисту і сторона обвинувачення. Так, у вироку можуть бути вказані прізвище та ініціали прокурора, виправданого, засудженого, їх захисників. У разі необхідності вирок суду може містити прізвище та ініціали інших учасників кримінального провадження (цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, свідка, експерта та ін.). Разом з тим, на думку ВСУ, викладену в ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5, у вступній частині вироку належить зазначати, крім складу суду, секретаря і перекладача, всіх учасників судового розгляду; зокрема, обвинувача, захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та їх представників, а також законного представника неповнолітнього підсудного, якщо вони брали участь у судовому розгляді, вказуючи їхні прізвища й ініціали (п. 14).

3. Вимога про вмотивованість вироку міститься у ст. 370 КПК. Обов'язок мотивувати вирок спонукає суддів проводити судовий розгляд таким чином, щоб обгрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію, переконливо довести, чому одні докази покладені в основу вироку, а інші - відкинуті або не враховані. Це можливо зробити лише за умови, коли у судовому провадженні докази ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для ухвалення даного процесуального рішення. Поверхневе дослідження доказів фактично позбавляє суд можливості ухвалити мотивований вирок. Крім цього, мотивування вироку є важливим засобом самоконтролю суддів.

Структура мотивувальної частини виправдувального вироку регламентована п. І ч. З ст. 374 КПК. При ухваленні виправдувального вироку бажано дотримуватися того порядку викладення, який указаний у наведеній нормі закону. Так, у мотивувальній частині цього судового рішення зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Акцентуємо увагу, що у виправдувальному вироку не повинен залишитися недослідженим жоден доказ, на якому ґрунтувалося обвинувачення.

Також у мотивувальній частині виправдувального вироку має бути чітко викладено, за якою з підстав суд вважає за необхідне виправдати обвинуваченого (про підстави для виправдання обвинуваченого див. ч. 1 ст. 373 КПК).

У своїй практиці ВСУ у ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5 зазначав, що у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами) кримінального закону, або у вчиненні кількох злочинів, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання по кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Також ВСУ вказує на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного (пп. 22-23).

Питаннями, які вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до ст. 368 КПК є, зокрема, такі, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

У мотивувальній частині ухвали має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції й інші норми права, якими керувався суд. У разі необхідності мають бути посилання на КЗПЛ та рішення ЄСПЛ, які згідно з ЗУ від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в даному кримінальному провадженні.

У необхідних випадках суд зазначає про урахування: рішення КСУ про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даному кримінальному провадженні; ППВСУ та ППВССУ, з питань застосування норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню в кримінальному провадженні; висновків ВСУ, викладених у його ухвалах, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК, та які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна відповідати вимогам, викладеним у п. 2 ч. З коментованої статті. При цьому слід брати до уваги відповідні положення ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5. Так, у п. 15 наведеної постанови наголошується, що згідно з КПК мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом, доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця. У цій частиш вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом на обґрунтування своїх висновків. Формулювання недоведеної частини пред'явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено теля доказів, якими обгрунтовано доведену частину обвинувачення.

Під час опису місця вчинення кримінального правопорушення слід зазначати не лише конкретний населений пункт за адміністративно-територіальним поділом, а й місце, де конкретно було вчинено правопорушення (на вулиці, в під'їзді, у квартирі, клубі тощо).

Точність зазначення часу вчинення кримінального правопорушення залежить від характеру та обставин цього правопорушення. Зазначення точного часу вчинення кримінального правопорушення має особливо важливе значення, коли обвинувачений заперечує свою вину та посилається на алібі.

Спосіб вчинення кримінального правопорушення повинен бути описаний таким чином, щоб можна було зробити певний висновок про те, які конкретно дії (бездіяльність) і як саме були вчинені обвинуваченим. Адже відомо, що в низці статей КК спосіб вчинення кримінального правопорушення є кваліфікуючою ознакою (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення). В інших випадках від способу вчинення кримінального правопорушення залежить оцінка ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та призначення відповідного покарання.

У мотивувальній частиш обвинувального вироку повинні бути чітко і зрозуміло описані ознаки суб'єктивної сторони кримінального правопорушення: форма вини (у виді прямого або непрямого умислу, самовпевненості або злочинної недбалості), мотив (внутрішнє спонукання) та мета (уявлення про бажаний результат) вчинення. Обов'язковим є зазначення мотиву і мети, коли законодавець передбачає їх у диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, або вказує їх як кваліфікуючі ознаки (наприклад, див. п. 6. ч. 2 ст. 115, статті 185,190,296,364 КК).

Обов'язковим є опис у мотивувальній частині обвинувального вироку наслідків кримінального правопорушення, особливо у кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом.

Є певні особливості при описуванні злочинів, передбачених статтями КК, з так званою бланкетною диспозицією. Так, наприклад, у випадках порушення правил екологічної безпеки (ст 236 КК), охорони або використання надр (ст. 240 КК), охорони вод (ст. 240 КК), полювання (ст. 248 КК), поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК), безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272 КК), безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276 КК), безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК) у мотивувальній частині обвинувального вироку окрім статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність слід зазначати, які конкретно нормативні вимоги були порушені, і вказати статті (пункти, частини статті) нормативних актів, що містять такі вимоги.

Крім того, обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов'язаний враховувати висновки ВСУ, викладені в його ухвалах, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК.

Докази, якими обґрунтовується вирок, повинні бути конкретними за змістом.

Мотиви неврахування окремих доказів можуть бути обумовлені відповідним рішенням ЄСПЛ проти України у конкретній справі. Так, наприклад, у рішенні ЄСПЛ по справі "Балицький проти України" встановлено порушення Україною ст. 6 § 1 і З (с) КЗПЛ щодо права заявника на захист і привілеї проти самовикриття. А саме, Балицький був засуджений на підставі викривальних свідчень, отриманих у результаті порушення його права зберігати мовчання і привілеї від самовикриття, також він був позбавлений можливості здійснити своє право на захист під час допиту на початковій стадії розслідування. Отже, окремі докази, отримані в результаті порушення названих вимог КЗПЛ, не можуть бути враховані у кримінальному провадженні.

Зміна обвинувачення в суді здійснюється за правилами статей 338-341 КПК. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, встановлено статтями 66-67 КК.

Наводячи мотиви призначення покарання, слід виходити із загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК).

Звільнення від відбування покарання повинно відбуватися, зокрема, з урахуванням положень розд. XII ("Звільнення від покарання та його відбування") КК.

Зазначаючи мотиви застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, необхідно враховувати норми статей 20,95 КК та гл. 39 КПК ("Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру").

Наводячи мотиви застосування примусового лікування, слід мати на увазі ст. 96 КК, в якій зазначається, що такс лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Мотиви призначення громадського вихователя повинні випливати з вимог ст. 105 КК.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 129 КПК).

Також суд повинен навести мотиви ухвалення власних рішень щодо питань, загальний перелік яких міститься у ст. 368 КПК.

Особливості формулювання мотивувальної частини вироку на підставі угоди викладені в ч. З ст. 475 КПК.

4. У резолютивній частині виправдувального вироку на підставі положень п. 1 ч. 4 коментованої статті слід указати, за якою із передбачених кримінальним процесуальним законом підстав обвинувачений виправданий за кожною зі статей (пункт, частина статті) кримінального закону. Ці підстави зазначені у ч. 1 ст. 373 КПК.

У виправдувальному вироку зазначається право виправданого на поновлення в його правах, обмежених під час кримінального провадження. Право на поновлення в правах може полягати, наприклад, відповідно до ст. 6 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у поновленні виправданого на колишній роботі (посаді).

Резолютивна частина виправдувального вироку також повинна містити вказівку про скасування заходів забезпечення кримінального провадження (розд. II КПК).

Вирішення питання про речові докази та документи повинно здійснюватися відповідно до вимог ст. 100 КПК.

Крім того, у резолютивній частині наведеного рішення слід указати вид процесуальних витрат, їх розмір та порядок розподілу (див. гл. 8 "Процесуальні витрати" КПК).

Відповідно до ст. 532 КПК вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Згідно зі статтями 395 та 426 КПК визначається порядок оскарження вироків.

"Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи" інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом", - зазначається в ч. 1 ст. 27 КПК.

Також слід мати на увазі, що згідно з ч. 4 ст. 29 КПК судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, а отже, і вирок також, надаються сторонам кримінального провадження у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. На виконання вказаних засад кримінального провадження у ст. 376 КПК міститься належна правова процедура щодо порядку отримання копій вироку. Зокрема, копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Крім того, копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.

Варто знати, що учасники судового провадження також мають право отримати в суді копію вироку. Копія цього судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

У контексті розглядуваного питання слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 382 КПК копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.

Як зазначається у п. 24 ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5, резолютивна частина обвинувального вироку перш за все повинна містити прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає в резолютивній частині обвинувального вироку остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70 КК). Крім цього, про правила призначення судом покарання див. ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7.

Рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого приймається судом виходячи з вимог положень гл. 39 КПК, розд. XIV КК та ЗУ "Про психіатричну допомогу". (Щодо викладення в резолютивній частині обвинувального вироку рішень про призначення неповнолітньому громадського вихователя, про цивільний позов див. коментар до ч. З цієї статті. Про викладення в резолютивній частині обвинувального вироку рішень про речові докази і документи та відшкодування процесуальних витрат див. коментар до ч. 4 цієї статті щодо змісту резолютивної частини виправдувального вироку.)

Рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження повинно грунтуватися на нормах КПК, зокрема положеннях розд. П. При цьому доцільно враховувати, з огляду на оновлене законодавство, правові позиції, викладені у відповідних рішеннях ВСУ та ППВСУ і ППВССУ.

Слід мати на увазі, що залік досудового тримання під вартою здійснюється за правилами, встановленими ст. 72 КК.

З приводу викладення в резолютивній частині обвинувального вироку рішень про строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження і порядок отримання копій вироку та інших відомостей див. коментар до ч. 4 цієї статті щодо змісту резолютивної частини виправдувального вироку.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди окрім відомостей, передбачених коментованою статтею, повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання (ч. 4 ст. 475 КПК).

Коли обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, може бути зроблено посилання на ст. 75 КК у редакції ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України". Оскільки суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільненій від відбування покарання з випробуванням.

Приймаючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79, 104 КК та зазначаючи у резолютивній частиш вироку тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи, слід мати на увазі таке. По-перше, як записано в п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", звільняючи особу від відбування покарання з випробуванням, суд може покласти на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК, з метою організації органами виконання покарань належного контролю за її поведінкою. Перелік цих обов'язків є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

По-друге, поклавши на засудженого обов'язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації; відповідно до ч. З ст. 13 КВК вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. З ст. 75 КК), а неповнолітньому - від одного до двох років (ч. З ст. 104 КК).

Цей строк обчислюється з дня постановления вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК.

Крім того, суд у випадках, передбачених КК, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Роблячи посилання на ст. 69 КК та призначаючи більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, слід ураховувати положення п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання".

Вирок не повинен містити відомостей, що становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 517 КПК).