Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 500. Порядок судового розгляду

1. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами цього Кодексу.

2. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

1. Суд може своєю мотивованою ухвалою прийняти рішення про здійснення судового розгляду щодо неповнолітнього у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК).

Про участь законного представника у судовому розгляді щодо неповнолітнього див. ст. 488 КПК.

У виняткових випадках, коли участь законного представника може зашкодити інтересам неповнолітнього, суд повинен своєю ухвалою обмежити її відповідною частиною судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді справи і допустити замість неї іншого законного представника (див. п. 15 ППВСУ від 15 травня 2006 р, № 2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру").

Про участь у судовому розгляді щодо неповнолітніх представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей див. ст. 496 КПК та коментар до неї.

У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

Стаття 501. Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру

1. Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

2. Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

3. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.

4. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена в порядку, Передбаченому цим Кодексом.

1. Ухвала суду щодо застосування примусового заходу виховного характеру виноситься у нарадчій кімнаті і викладається окремим документом.

Про законність, обгрунтованість і вмотивованість ухвали суду див. ст. 370 КПК.

Про загальні вимоги до змісту вступної, мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду див. ст. 372 КПК.

Якщо під час судового розгляду прокурором було доведено вчинення неповнолітнім, зазначеним у ст. 498 КПК, суспільно небезпечного діяння, то суд виносить ухвалу про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру або кількох таких заходів.

Про види примусових заходів виховного характеру див. ч. 2 ст. 105 КК.

2. Якщо суд дійшов висновку, що прокурор під час судового розгляду не довів факт вчинення суспільно небезпечного діяння неповнолітнім, то він своєю ухвалою відмовляє в застосуванні щодо нього примусового заходу виховного характеру і закриває провадження.

Ухвала щодо застосування примусового заходу виховного характеру приймається більшістю суддів. Суддя, який залишився в меншості, має право письмово викласти свою окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, приєднується до матеріалів і є відкритою для ознайомлення.

Ухвала суду про застосування чи відмову в застосуванні примусового заходу виховного характеру може бути оскаржена в апеляційному (п. 2 ч. 1 ст. 392 КПК), а також в касаційному порядку за умови її перегляду в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 424 КПК).

Стаття 502. Дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру

1. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками розгляду клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру

1. Можливість дострокового звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру стосується лише одного заходу - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи - до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації, які відповідно до ст. 8 ЗУ від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", і є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти і науки. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом строку, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переведеш до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Звільнення учнів з навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення строку перебування.

2. Законними приводами для розгляду питання про дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру є клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.