Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 593. Фактична передача особи

1.3 метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), центральний орган України після набрання чинності цим рішенням надає відповідні доручення (направляє звернення) компетентним органам України.

2. Передача особи має бути здійснена протягом п'ятнадцяти днів з дати, встановленої для її передачі. Цей строк може бути продовжено центральним органом України до тридцяти днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти.

3. Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього обставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встановлює нову дату передачі у строки, передбачені частиною другою цієї статті.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держави інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

5. Доставляння до установ системи виконання покарань особи, щодо якої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про видачу в Україну, забезпечують компетентні органи України за дорученням (зверненням) центрального органу України.

1. Рішення центрального органу про видачу особи (екстрадицію) набирає чинності зі спливом строків на його оскарження, тобто десяти днів з дня вручення копії такого рішення особі, щодо якої воно прийняте. У своєму рішенні про видачу особи (екстрадицію) центральний орган України визначає дату фактичної передачі, про яку обов'язково повідомляє компетентний орган запитуючої сторони.

2. Частиною 2 коментованої статті встановлено п'ятнадцятиденний строк фактичної видачі особи, який може бути продовжений до тридцяти днів.

Водночас ст. 18 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. вказує, що запитувана сторона інформує запитуючу сторону відповідними каналами про своє рішення щодо видачі. При цьому запитуюча сторона інформується про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку, впродовж якого відповідна особа утримувалась під вартою з метою її передачі. Якщо відповідну особу не було прийнято у визначений день, вона може бути звільнена через 15 днів і у будь-якому випадку звільняється через ЗО днів. Запитувана сторона може відмовити у видачі її за те саме правопорушення. Якщо сторона з незалежних від неї обставин не може передати або прийняти особу, яка підлягає видачі, вона повідомляє про це іншу сторону. Обидві сторони домовляються про нову дату передачі правопорушника і застосовують положення про п'ятнадцятиденний та тридцятиденний строк.

3. Згідно зі ст. 67 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. запитувана договірна сторона повідомляє запитуючу договірну сторону про місце і час видачі. Якщо запитуюча договірна сторона не прийме особу, яка підлягає видачі, протягом 15 днів після поставленої дати передачі, ця особа повинна бути звільнена з-під варти.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держави повинен бути поінформований про строк перебування її під вартою в Україні.

5. Обов'язок доставлення до установ системи виконання покарань особи, щодо якої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про видачу в Україну, покладається на компетентні органи України за дорученням (зверненням) центрального органу України.

Стаття 594. Витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі

1. Витрати, що виникли на території України у зв'язку з вирішенням питання про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію іншої держави особи, яка видається Україні, вважаються процесуальними витратами згідно з цим Кодексом.

1. Із врахуванням положень ст. 118 КПК витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі, складаються з:

1) витрат на правову допомогу;

2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів;

5) витрат, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію іншої держави особи, яка видається Україні;

6) інших витрат, які безпосередньо пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі.

Безпосереднє покриття витрат, пов'язаних з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі, передбачається міжнародними багатосторонніми договорами України:

1) ст. 24 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., згідно з якою витрати, що виникли на території запитуваної сторони у зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією стороною. Витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію сторони, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою стороною. У випадку видачі правопорушників з території, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної сторони, витрати, пов'язані з подорожуванням між цією територією і територією метрополії запитуючої сторони, покриваються останньою. Таке саме правило застосовується до витрат, пов'язаних з подорожуванням між територією, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної сторони, і територією метрополії цієї сторони:

2) ст. 71 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р., в якій витрати, пов'язані з видачею, несе договірна сторона, на території якої вони виникли, а витрати, пов'язані з транзитним перевезенням, - договірна сторона, що звернулася з клопотанням про таке перевезення.

Покриття витрат, пов'язаних з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі, може передбачатися міжнародними двосторонніми договорами України. Наприклад, за ст. 21 Договору між Україною та Республікою Індія про видачу правопорушників витрати, що виникли на території запитуваної договірної сторони у зв'язку із запитом про видачу правопорушника, покриваються цією стороною.