Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - Розділ 5. СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО І ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНОГО ПРАВА

5.1. Доктринальні концепції про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права

Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права через свою важливість завжди привертала до себе підвищену увагу юристів-міжнародників.

У доктрині міжнародного права було вироблено три концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: одна дуалістична і дві моністичних.

Німецький юрист-міжнародник Г. Тріпель та його італійський колега Д. Анцилотті - відомі прихильники дуалістичної концепції - вважали, що міжнародне право і внутрішньодержавне право "є окремими правопорядками".

Представники моністичних концепцій визнають єдність обох систем права, вважаючи, що міжнародне і внутрішньодержавне право - це складові єдиної системи. Моністичний напрям міжнародно-правової думки у свою чергу поділяється на дві гілки: 1) концепцію примату (верховенства) внутрішньодержавного права; 2) концепцію примату міжнародного права.

Концепція примату внутрішньодержавного права була поширена наприкінці XIX - на початку XX ст. серед німецьких юристів. Теоретичною основою цієї концепції стали ідеї Г. Гегеля про те, що держава є "дух у його субстанціональній розумності і безпосередній дійсності", а отже, держава є "абсолютною владою на землі". Тому вона правомочна з власної волі створювати і змінювати не тільки норми внутрішньодержавного права, а й норми "зовнішньодержавного права", тобто міжнародного права. Продовжуючи цю думку, один з яскравих представників цього напряму юридичної науки А. Цорн стверджував, що міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно право державне1.

Концепція примату внутрішньодержавного права була поширена в кінці XIX - на початку XX ст. у Німеччині тому, що в цей час економіка країни переживала підйом і потребувала нових ринків збуту та сировини. Але навіть буржуазне міжнародне право було певною перешкодою на шляху німецької експансії. Це і викликало появу концепції верховенства внутрішньодержавного права над міжнародним, з тим щоб теоретично виправдати дії німецького мілітаризму на міжнародній арені. Міжнародна практика не пішла у цьому напрямі, а статус норм внутрішньодержавного права у праві міжнародному був визначений Міжнародним Судом ООН у рішенні у справі про компанію "Барселона трекшн, лайт енд пауер лімітед" (Бельгія проти Іспанії) від 5 лютого 1970 р.: "У міжнародному праві повинні враховуватися норми внутрішньодержавного права, що отримали загальне визнання в національних правових системах".

Напевно, найавторитетнішим представником другого моністичного напряму - концепції примату міжнародного права, поширеної серед учених-юристів, є австрійський юрист-міжнародник і філософ Г. Кельзен.

Г. Кельзен, згідно зі своєю "чистою теорією права", вважав, що співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками "нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації".

Слід зазначити, що і міжнародне, і внутрішньодержавне право-дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії. Об'єктивно немає примату однієї системи права над іншою, оскільки вони регулюють різні види соціальних відносин. Проте у зв'язку з тим, що норми міжнародного права мають на меті забезпечити загальний мир і безпеку, захистити права й основні свободи людини, сприяти плідній співпраці держав у різних сферах, тобто закріплюють і забезпечують досягнення вищих цілей та цінностей людства, держави можуть у своєму конституційному і поточному законодавстві проголосити визнання верховенства норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Робиться це не через об'єктивно властиве верховенство системи міжнародного права над внутрішньодержавним, а з метою свідомого об'єднання потенціалу двох систем права в справі прогресивного розвитку людства й охорони вищих цінностей людської цивілізації.