Необхідно ще раз підкреслити, що війна - це насамперед продовження політики, але воєнними засобами1. Тому закінчення війни не слід плутати із закінченням воєнних дій. Поширеними формами закінчення воєнних дій є перемир'я і капітуляція.
Перемир'я означає припинення або призупинення воюючими сторонами воєнних дій на основі угоди. Перемир'я може бути місцевим або загальним.
За місцевого перемир'я воєнні дії між підрозділами воюючих сторін припиняються на обмеженій ділянці театру воєнних дій. Найчастіше угоду про місцеве перемир'я укладають для вирішення таких завдань, як підбирання поранених, поховання загиблих, направлення парламентерів і т. ін. У разі не зазначення в угоді строку дії перемир'я його може припинити будь-яка воююча сторона на власний розсуд, але з попередженням про це супротивника.
У Гаазькій конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р. встановлено, що будь-яке істотне порушення перемир'я однією зі сторін дає право іншій стороні відмовитися від нього (ст. 40). Разом з тим порушення умов перемир'я окремими особами не повинно спричиняти його припинення (ст. 41).
Загальне перемир'я зумовлює припинення збройної боротьби на всьому театрі воєнних дій, яке може за певних обставин привести і до їх припинення. За такого розвитку подій загальне перемир'я як акт не тільки воєнний, а й політичний, підлягає відповідному договірно-правовому оформленню. Саме в такій формі, наприклад, 27 липня 1953 р. була укладена Угода про воєнне перемир'я в Кореї.
Капітуляція - це припинення опору всіх збройних сил воюючої сторони або їх частини. Однією з форм капітуляції є беззастережна капітуляція, яка зазвичай настає після повного розгрому збройних сил однієї з воюючих сторін або їх основної частини. При цьому капітулююча сторона без жодних умов і застережень забезпечує здавання своїх збройних сил (особового складу, техніки, майна) стороні, що перемогла. Прикладами беззастережної капітуляції є Акт про воєнну капітуляцію німецьких збройних сил, підписаний у Берліні 8 травня 1945 р. після поразки нацистської Німеччини в Другій світовій війні, і Акт про капітуляцію
Японії, підписаний на борту лінкора ВМС США "Міссурі" в Токійській бухті 2 вересня 1945 р. у результаті перемоги союзних військ над японськими збройними силами.
Основною формою, що юридично припиняє стан війни між державами, є мирний договір. Мирні договори покликані регулювати широке коло питань: умови припинення війни; територіальні зміни, спричинені війною; повернення військовополонених; відповідальність воєнних злочинців; реституції та репарації; відновлення дипломатичних і консульських відносин; відновлення дії міжнародних договорів і т. ін.
Після закінчення Першої світової війни у процесі Паризької мирної конференції (1919-1920 рр.) було укладено низку мирних договорів, що утворили так звану Версальську систему мирних договорів.
Після Другої світової війни держави антигітлерівської коаліції підписали мирні договори з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною і Фінляндією, що воювали на боці Німеччини.
Є також нетрадиційні способи припинення війни. Так, 25 січня 1955 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною", який відновив мирні відносини між СРСР і двома німецькими державами.
19 жовтня 1956 р. між СРСР і Японією була підписана Спільна декларація, що припинила стан війни та відновила мир і добросусідські дружні відносини між ними. Дещо раніше, у 1951 р., у Сан-Франциско з Японією був підписаний мирний договір США, Великої Британією та іншими західними державами. Радянський Союз від підписання цього договору відмовився, розцінивши його як такий, що порушує низку законних прав СРСР, Китаю та інших країн. У зв'язку з цим у Спільній декларації 1956 р. було поставлено завдання розробити і підписати радянсько-японський мирний договір. Проте це питання залишається відкритим дотепер, що ускладнює двосторонні відносини вже між Росією і Японією.