Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 8.6. Міжнародно-правовий статус прав біженців

Проблеми міжнародної міграції значною мірою зумовлені сучасними тенденціями розвитку інституту захисту прав біженців. Станом на сьогодні прийнятий 14 грудня 1950 р. Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (надалі - УВКБ ООН) та Конвенція про статус біженців 1951 р. формують загальну основу сучасного міжнародно-правового регулювання у сфері захисту прав біженців. Визначення, що міститься у Статуті УВКБ ООН, відносить до категорії "біженців": "осіб, що у результаті подій, які трапилися до 1 січня 1951 року, і в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства або політичних переконань знаходяться за межами країни своєї громадянської приналежності і не можуть користуватися захистом уряду цієї країни або не бажають користуватися таким захистом..."; а також осіб, які, "не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання, не можуть або не бажають повернутися... внаслідок таких побоювань" (п. 6 гл. 2)62. Починаючи ще з 90-х років XX ст., у практиці діяльності УВКБ ООН дедалі частіше спостерігається тенденція до неформального (без внесення доповнень чи змін) розширення визначення поняття "біженець" за рахунок поступового введення в нього додаткових критеріїв із метою пристосування до характеру нових потоків біженців, що систематично змінюються.

Основними завданнями УВКБ ООН є: 1) надання міжнародного захисту під егідою ООН тим біженцям, на яких поширюється мандат Верховного комісара (з 1974 р. Генеральна Асамблея ООН неодноразово наголошувала, що саме міжнародний захист біженців є основною функцією УВКБ ООН); 2) пошук остаточних рішень їхніх проблем через надання допомоги урядам і неурядовим організаціям у сприянні добровільній репатріації біженців або їхній асиміляції у нових країнах (п. 1 гл. 1).

Аналіз міжнародно-правового статусу біженців вимагає проведення чіткого розмежування між поняттями "біженець" та "(правовий) статус біженця". "Біженець" - це особа, яка відповідає встановленим у міжнародному праві критеріям для визнання за нею певного правового статусу, "статус біженця" - це система визнаних і закріплених міжнародно-правовими нормами та практикою держав прав і обов'язків особи, котру розглядають як біженця (правовий статус біженця є конкретною формою реалізації раніше встановленого правового статусу/становища цієї особи на території держави притулку). З точки зору міжнародного права правовий статус біженця визначатиметься у правовому просторі, що характеризується, з одного боку, принципом суверенітету держав і пов'язаними з ним принципами територіального верховенства та самозбереження, а з іншого - конкуруючими гуманітарними принципами, що випливають із загального міжнародного права (включаючи мету та принципи діяльності ООН) та окремих договорів. Інакше кажучи, зміст правового статусу біженців становлять їхні права, свободи та обов'язки, передбачені нормами загальних і спеціальних міжнародних (переважно багатосторонніх) угод, а також реалізовані національним законодавством держав.

Потрібно зауважити, що біженці нарівні з іншими категоріями населення (громадянами держави, іноземцями, особами без громадянства, шукачами притулку тощо), незалежно від того, законним чи незаконним є їхнє перебування на території певної держави, користуються основними правами людини, які мають універсальний характер (наприклад, невід'ємними правами та свободами людини, які були перераховані у Загальній декларації прав людини 1948 р.). Гарантування поваги та забезпечення захисту зазначених прав людини - це одночасний шлях вирішення проблеми біженців та спосіб запобігання ЇЇ виникненню, У першому випадку йдеться про необхідність забезпечення в державі походження біженців належного захисту прав людини, перш ніж очікувати від біженців бажання повернутися до країни їхньої громадянської належності чи постійного місця проживання. У другому випадку йдеться про запобігання виникненню у громадян певних держав цілком обґрунтованих побоювань щодо їх можливого переслідування через окремі причини.

У цьому контексті правовий статус біженців також визначається такими міжнародними договорами загального характеру, як: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.; Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р.; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р.; Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.; а також Конвенція про права дитини 1969 р. та ін.

Положення універсальних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють правовий статус біженців (Конвенція 1951 р., Протокол 1967 р.), не передбачають не лише створення певного контрольного органу, а й створення конкретної процедури контролю (зокрема, передбачена Статутом УВКБ ООН функція нагляду за виконанням положень конвенцій, що визначають правовий статус біженців, не дорівнює більш ефективній контрольній функції як за призначенням, так і за обсягом необхідних для її здійснення повноважень, а саме органами міжнародного контролю за виконанням положень договорів у сфері захисту прав людини, створеними відповідно до положень зазначених вище міжнародних договорів загального характеру, здійснюється контроль за дотриманням прав біженців у контексті захисту прав людини).

Інститути та органи системи ООН та конвенційні органи контролю, що забезпечують контроль за дотриманням державами їх зобов'язань у сфері захисту прав людини загалом і у сфері забезпечення реалізації правового статусу біженців зокрема є такими, як: