Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 125. Звернення господарських судів із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави

У разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

За загальним правилом, суд може провадити процесуальні дії лише в межах своєї держави. При розгляді справ з іноземним елементом надто часто виникає потреба у зверненні до установ юстиції іншої держави з проханням про сприяння у проведенні певних процесуальних дій (наприклад, вручення повістки про виклик до суду, проведення експертизи, допиту свідка, вилучення і передача речових доказів тощо).

З метою встановлення єдиних правил для отримання необхідних документів було укладено Конвенцію про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18.03.1970 р. (ратифікована Законом України "Про приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 р. №2051-111). Конвенцією передбачено, що за цивільними або комерційними справами судові органи однієї договірної сторони можуть, з дотриманням положень свого законодавства, звернутися шляхом судового доручення до компетентного органу іншої договірної сторони про одержання доказів, а також виконання інших судових дій. Підставою для проведення таких процесуальних дій на території іноземної держави є надіслані останній судові доручення.

Судове доручення в міжнародному цивільному процесі - це втілене у процесуальну форму звернення суду однієї держави, який розглядає цивільну справу по суті, з проханням про провадження певних процесуальних дій до компетентного органу іноземної держави, в зоні діяльності якого ці процесуальні дії повинні бути виконані. За об'єктом судові доручення поділяються на два види: 1) судові доручення про вручення судових документів особам, які перебувають за кордоном; 2) судові доручення про одержання доказів, що знаходяться на території іноземної держави.

Стаття 80 Закону України "Про міжнародне приватне право", як і ст. 415 ЦПК України, визначає загальні правила звернення судів України до іноземних судів із дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин між Україною та іноземними державами з приводу надіслання і виконання судових доручень конкретизується міжнародними договорами України та її внутрішнім законодавством.

Законодавство України передбачає можливість застосування дипломатичного, безпосереднього та консульського порядків надіслання і виконання судових доручень.

Гаазька Конвенція з питань цивільного процесу 1954 р. (Україна як правонаступниця СРСР є її учасницею) визначає порядок вручення судових документів особам, які перебувають за кордоном, та порядок виконання судових доручень про проведення "допиту або інших процесуальних дій". Україна, за Конвенцією, застосовує дипломатичний порядок звернення судів України до іноземних судів із дорученням про виконання окремих процесуальних дій: суд України - Міністерство юстиції України - МЗС України - МЗС іноземної держави - центральний орган юстиції іноземної держави - суд іноземної держави. Однак, стаття 15 Конвенції дозволяє державам-учасницям укладати договори про інший порядок направлення та виконання судових доручень.

Стаття 5 Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. та 2002 р., як і ряд двосторонніх договорів України про правову допомогу, передбачають безпосередній порядок зносин між судами України та іноземними судами щодо надіслання та виконання доручень за посередництвом центральних установ юстиції кожної з обох держав.

Відповідно до п. 8 Роз'яснення Президії Вищого Господарського Суду України № 04-5/608 від 31 травня 2002 р. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарські суди, вирішуючи питання забезпечення своєчасного повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, господарському суду слід враховувати таке: взаємодія судів

України з судовими органами інших держав з цього питання, а також щодо виконання за кордоном інших процесуальних дій регулюються Конвенцією з питань цивільного процесу (Гаага, 1954) і угодами про взаємну правову допомогу, укладеними Україною з іншими державами. Відповідно до Законів України від 19.10.2000 р. з 26 листопада 2000 року набрали чинності для України Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) і Конвенція про отримання за кордоном доказів з цивільних і торгових справ (Гаага, 1970) із заявами та застереженнями. Цими заявами і застереженнями передбачено, зокрема, що названим у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу документів у цивільних або комерційних справах центральному органу юстиції іншої держави.

Заяви і застереження, висловлені державами до міжнародного договору, є його невід'ємною частиною. При застосуванні багатостороннього міжнародного договору України його положення діють з урахуванням заяв і застережень України, висловлених у законі під час ратифікації чи приєднання, та відповідної іноземної держави. Посилання на такий міжнародний договір у дорученні є обов'язковим.

У разі, якщо у відносинах України з іноземною державою діють одночасно і двосторонній, і багатосторонній міжнародні договори і в жодному з них не встановлено пріоритету застосування одного з них щодо одних і тих самих питань, під час складання, направлення, а також виконання доручення слід дотримуватись положень того міжнародного договору, на підставі якого складено чи отримано доручення.

Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року застосовується у відносинах з державами, які є її учасницями, у повному обсязі з урахуванням такого:

статті 1 - 7 Конвенції 1954 року не застосовуються у відносинах з державами, які одночасно є учасницями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року:

статті 8 - 16 Конвенції 1954 року не застосовуються у відносинах з державами, які одночасно є учасницями Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року.

Особливий порядок надання правової допомоги встановлено ч. З ст. 5 Угоди СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р. Угодою передбачено, що у разі надання правової допомоги компетентні суди та інші органи держав-учасниць СНД звертаються один до одного безпосередньо. У разі звернення господарського суду з приводу надання правової допомоги документи, викладені українською або російською мовою, направляються поштовим зв'язком безпосередньо до суду, до компетенції якого належить вирішення господарських спорів на території відповідної держави-учасниці СНД, чи іншого органу цієї держави. При виконанні доручення про надання правової допомоги компетентні суди застосовують законодавство своєї країни. Дана Угода регулює вирішення лише певної групи цивільних справ, ускладнених іноземним елементом: справи, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами держав-учасниць СНД, їх відносин з державними та іншими органами.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" Верховна Рада України постановила приєднатися від імені України до названої Конвенції із заявами та застереженнями, згідно з якими Центральним органом, який має право отримувати документи від інших Договірних Сторін, а також складати підтвердження про вручення, є Міністерство юстиції України. Особливості виконання названої Конвенції визначено розділом VI Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. № 1092/5/54 (далі - Інструкції).

Консульський порядок передбачений для виконання судових доручень установ юстиції України щодо її громадян, які перебувають за кордоном. Стаття 28 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. (редакція 21.05.2002 р.), встановлює правило про те, що консул виконує доручення судових органів України, якщо це не заборонено законами держави перебування. Зазначені доручення виконуються з додержанням процесуального законодавства України.

Якщо між Україною та відповідною іноземною державою не укладено міжнародний договір, то судові доручення можуть виконуватися на умовах міжнародної ввічливості.