Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 1.12. Правовідносини

Система законодавства — це система певним чином упорядкованих нормативно-правових актів. Структура системи законодавства зумовлена структурою системи права і є внутрішньою організацією нормативно-правових актів, яка виражається в їх єдності й погодженості, а також у розподілі за галузями та інститутами права.

Законодавство складається з великої кількості актів різних історичних періодів. Тому виникає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації суперечностей шляхом внесення змін і доповнень, здійснення систематизації.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до внутрішньо-узгодженої системи.

Основні способи систематизації:

— кодифікація — це спосіб систематизації нормативно-правових актів, які мають спільний предмет регулювання, що полягає в їх змістовній переробці (усуненні розбіжностей і суперечностей, скасуванні застарілих норм) та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті;

— інкорпорація — це спосіб систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники за певним критерієм без зміни змісту;

— консолідація — це спосіб систематизації нормативно-правових актів з метою усунення множинності нормативних актів, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи.

1.12. Правовідносини

Кожні суспільні відносини є складним і багатогранним явищем, яке може вміщувати різноманітні елементи суспільних інтересів. Правовідносини відображають той аспект суспільних відносин, котрий урегульований нормами права. Вони є засобом втілення правових норм (об'єктивного права) в конкретні (суб'єктивні) права й обов'язки учасників суспільних відносин.

Правовідносини — це суспільні відносини, що виникають та здійснюються на основі норм права та виражаються у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права.

Структура правових відносин має чотири необхідних елементи:

1.Суб'єкти правовідносин — індивіди, організації або спільноти, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин — носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Міра участі суб'єктів у правовідносинах визначається їх правоздатністю і дієздатністю.

Правоздатність — це здатність особи мати права й обов'язки. Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється з моментом смерті.

Дієздатність — здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Вона вміщує в собі угодоздатність і деліктоздатність. Змістом дієздатності є здатність:

— своїми діями набувати права й обов'язки;

— самостійно здійснювати свої права й обов'язки;

— нести відповідальність за свою протиправну поведінку.

Дієздатність залежить від віку та психологічного стану особи. Дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18-ти років або ті, які вступили в шлюб. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права й обов'язки: укладати угоди, нести відповідальність за свої дії тощо.

Неповну цивільну дієздатність мають особи віком від 14-ти до 18-ти років або до моменту вступу у шлюб. Тому такі особи можуть самостійно розпоряджатися лише своїм заробітком, стипендією та результатами своєї інтелектуальної праці. Дієздатність особи обмежується лише за рішенням суду.

Недієздатними можуть бути визнані судом особи, які внаслідок душевної хвороби або недоумства не розуміють характеру або значення своїх дій або не можуть керувати ними. Над такими особами встановлюється опіка і всі угоди з приводу їх майна від їх імені та в їх інтересах укладають опікуни. Якщо така особа видужає, то вона може бути відновлена судом у дієздатності.

2. Об'єкт правовідносин — це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Види об'єктів правовідносин:

— матеріальні цінності (речі, предмети, цінності);

— нематеріальні особисті цінності (життя, честь, здоров'я, гідність, свобода, безпека, право на ім'я, недоторканність особи);

— поведінка, дії (бездіяльність) суб'єктів, різноманітні послуги;

— продукти духовної та інтелектуальної творчості (твори мистецтва, літератури, живопису, скульптури, музики, наукові відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції);

— цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, лотерейні білети, гроші, приватизаційні чеки, паспорти, дипломи, атестати).

3. Суб'єктивне право — це закріплена у правових нормах можливість суб'єкта на свій розсуд здійснювати свої юридичні права й обов'язки. Це право надає суб'єкту такі можливості:

— чинити певні дії (право на власні дії);

— вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій (право на чужі дії);

— звертатися до держави за захистом і примусовим забезпеченням своїх юридичних прав.

4. Юридичний обов'язок. Суб'єктивному праву логічно відповідає встановлений об'єктивним правом обов'язок. Юридичний обов'язок — це закріплена в правових нормах необхідність певної поведінки в інтересах уповноваженого суб'єкта.

Зміст юридичного обов'язку виявляється у таких формах:

— необхідності здійснювати активні позитивні дії на користь інших учасників правовідносин (уповноважених суб'єктів);

— необхідності утримуватися від дії, що заборонена нормою права.