Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - Набуття права власності на безхазяйну річ.

Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (ст. 333 Цивільного кодексу України).

Набуття права власності на безхазяйну річ.

Безхазяйною е річ, яка не має власника або власник якої не відомий. Безхазяйні нерухомі речі бере на облік орган, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона, за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду до комунальної власності. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, окрім випадків, встановлених Цивільним кодексом України (ст. 335).

Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (ст. 336 Цивільного кодексу України).

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо;

1) не буде встановлено власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Якщо протягом шести місяців з моменту заяви про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин — не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про свої права на них, право власності на ці тварини переходить до особи, в якої вони були на утриманні та в користуванні (ст. 337, 338 Цивільного кодексу України).

Набуття права власності на скарб.

Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких не відомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на правах власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, в якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на отримання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна (ст. 343 Цивільного кодексу України).

Набувальна давність. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, — набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ст. 344 Цивільного кодексу України).

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345).

Підстави припинення права власності. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом (ст. 346 Цивільного кодексу України).

Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю. Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається у межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), терміни та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору — судом.

За домовленістю з власником земельної ділянки, що підлягає викупу, орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, може надати йому іншу земельну ділянку, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни (ст. 350 Цивільного кодексу України).

Реквізиція. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з подальшим повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, водночас вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею отримана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної платні за використання цього майна (ст. 353 Цивільного кодексу України).

Конфіскація. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно (ст. 364 Цивільного кодексу України)"

Право спільної власності. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (ст. 355 Цивільного кодексу України).

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 Цивільного кодексу України).

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи та юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 356 Цивільного кодексу України).

Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, окрім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Водночас позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (ст. 362 Цивільного кодексу України).

Набуття права власності на скарб.
Право спільної сумісної власності.
Речові права на чуже майно
3.5. Право інтелектуальної власності
Захист права інтелектуальної власності судом.
3.6. Цивільні зобов'язання
Поняття зобов'язання та сторони у зобов'язанні
Виконання зобов'язання
Забезпечення виконання зобов'язання
Припинення зобов'язання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru