Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 8.2. Екологічне законодавство

В Україні створено розгалужену систему екологічного законодавства. Його вагомою складовою є нормативно-правові акти, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних належать ті акти, що в основі регулюють суспільні відносини, які не становлять предмет екологічного права і містять лише окремі норми, що регулюють екологічні відносини. Спеціальні нормативно-правові акти — це акти, що спрямовані на регулювання екологічних відносин. За юридичною силою нормативно-правові акти традиційно поділяються на закони і підзаконні нормативно-правові акти

Зупинімося на розгляді та характеристиці нормативно-правових актів найвищої юридичної сили — законодавчих актів.

Основу екологічного законодавства становить Конституція України, яка визначає засади правового регулювання охорони довкілля. Конституція України встановила право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої шкоди, закріпила обов'язок держави щодо гарантування екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, обов'язок кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Конституція України встановлює й інші засади екологічного права, зокрема, право власності на природні ресурси.

У Конституції також визначаються основи компетенції Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, у тому числі в сфері регулювання екологічних відносин.

Відповідно до ст. 92 Конституції України, визначено найважливіші питання, що регулюються законами. Зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи екологічної безпеки; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Тому він повноважний видавати обов'язкові для виконання укази і розпорядження з питань реалізації і захисту екологічних прав людини; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі потреби окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України (ст. 102, 106).

Норми Конституції України загального характеру мають принципове значення і в екологічній сфері. Наприклад, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір; право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; право кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Особливою рисою екологічного законодавства України є наявність ресурсних кодексів і законів. Прийняті у 70— 90-х роках XX ст. ресурсні кодекси заклали підвалини у систему екологічного законодавства. З часу проголошення незалежності України в нашій державі ухвалені нові кодекси — Земельний кодекс від 25.10.2001 р., Водний кодекс від 06.06.1995 р., Кодекс України про надра від 27.07.1994 р., Лісовий кодекс у редакції Закону України від 08.02.2006 р., та ухвалено закони — "Про охорону атмосферного повітря" у редакції Закону України від 21.06.2001 р., "Про тваринний світ" від 13.12.2001 р., "Про рослинний світ" у редакції Закону України від 09.04.1999 р.

Важливим джерелом екологічного права є Закон України "Про природно-заповідний фонд" від 16.06.1992 р., оскільки визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів.

В Україні напрацьовані та ухвалені закони, що регулюють гарантування екологічної безпеки. До них належать закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 08.06.2000 р., "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13.07.2000 р., "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" від 14.01.1998 р., "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 р. тощо. Враховуючи низку законів, що регулюють окремі питання екологічної безпеки, та наявні суперечності між ними, науковцями пропонується прийняття спеціального закону, який комплексно врегулював би питання гарантування екологічної безпеки.

Центральне місце у системі екологічного законодавства, що регулює охорону навколишнього природного середовища як інтегрованого об'єкта, посідає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. Він складається з преамбули та 16 розділів і визначає концептуальні засади правового регулювання екологічних відносин — завдання та основні принципи охорони навколишнього природного середовища, право власності на природні ресурси та їх використання, екологічні права та обов'язки громадян, повноваження органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, спостереження, прогнозування, облік та інформування, стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення екологічного законодавства тощо.

Міжнародно-правові договори (угоди, договори, конвенції тощо) становлять невід'ємну частину екологічного законодавства. Чинні міжнародні договори стають частиною національного законодавства після надання згоди Верховною Радою України на їх обов'язковість. З метою подальшої конкретизації окремих положень того чи іншого договору розробляються й приймаються протоколи, які повинні підписуватися та ратифікуватися як окремі документи.

Останніми роками Верховна Рада України ратифікувала важливі міжнародно-правові договори, що регулюють екологічні відносини. Зокрема, ратифіковані:

— Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті (1991 р.);

— Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (1992 р.);

— Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992 р.);

— Угода про виконання положень Конвенції Організації , Об'єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів І та запасів далеко мігруючих риб і управління ними (1995 р.); І

— Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (1997 р.);

— Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1998 р.).

Україна приєдналася до Вазельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.), Конвенції з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (1992 р.), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою знищення (1973 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.) тощо.