Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ОСНОВНИХ ЮРИДИЧНИХ ПОНЯТЬ, ВИЗНАЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

Абсолютна монархія — монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежена й зумовлена його належністю до правлячої династії.

Адвокатура — добровільне професійне об'єднання юристів, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що полягає у накладенні на фізичних осіб, які вчинили адміністративне (у сфері управлінських відносин) правопорушення, санкцій особистого, майнового чи морального характеру.

Адміністративне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регламентують суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та у зв'язку зі здійсненням державними органами діяльності управлінського характеру.

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна дія або бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне судочинство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Акт проголошення незалежності України — політико-правовий документ Верховної Ради України, яким було визначено новий політико-правовий статус України, схвалений 24 серпня 1991 р.

Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Антидемократичний державний режим — державний режим, згідно з яким суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках однієї особи чи групи осіб, не контрольованої народом.

Вибори — процес, унаслідок якого певна спільність людей голосуванням формує склад державного органу або місцевого самоврядування.

Виборчі цензи — сукупність умов, відповідність яким становить підставу для допуску громадян до участі у виборах.

Внутрішні функції держави — державні функції, що здійснюються у межах держави і виявляють її внутрішню політику.

Галузь права — певна сукупність правових норм, що мають окреслений предмет і метод правового регулювання.

Гаранти прав і обов'язків — засоби й умови, які реально забезпечують повне і неухильне здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів.

Гіпотеза — частина норми права, в якій встановлені умови, за котрих діє правило, сформульоване в її диспозиції.

Громадянин — особа, котра перебуває у постійних юридичних зв'язках із конкретною державою, стверджується відповідним громадянством.

Громадянство — не обмежений у просторі та часі правовий зв'язок особи з конкретною державою, що зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов'язків.

Деліктоздатність — закріплена у законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократичний державний режим — стан у державі, при якому реально забезпечується реалізація широкого кола прав і свобод громадян, котрі мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.

Держава — особлива політико-територіальна організація, яка володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління та примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили для всього населення країни.

Державна мова — мова, обов'язкова для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.

Державний апарат — система органів держави, які виконують управлінські функції.

Державний режим — сукупність форм і методів здійснення державної влади.

Державний орган — особа або група осіб, організованих у встановленому законом порядку, які виступають від імені держави, у зв'язку з чим наділені державно-владними повноваженнями.

Державні органи — організації, наділені державно-владними повноваженнями і покликані здійснювати від імені держави управлінські функції у суспільстві.

Державні підприємства — організації, що здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.

Державні символи — встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в окремих випадках символізується певний історичний або ідеологічний зміст.

Державні установи — організації, що здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ.

Деспотична монархія (деспотія) — монархія, де влада монарха обожнюється, а він сам визнається божеством.

Джерело (форма) права — засіб його зовнішнього вияву, за допомогою якого право набуває формальної визначеності та загальнообов'язковості.

Диспозиція — частина норми права, в якій визначається певне правило поведінки, тобто те, що суб'єкт повинен (або може) вчинити чи утримуватися від певних дій.

Дисциплінарна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що настає за порушення дисципліни у сфері трудових відносин і полягає в застосуванні до винних заходів дисциплінарного характеру: догани, звільнення з посади тощо.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дуалістична монархія — монархія, в якій законодавча влада переходить до представницького виборного органу (парламенту), а монарх зберігає виконавчу владу і на власний розсуд формує уряд, відповідальний перед ним.

Екологічне право — сукупність правових норм, спрямованих на виконання заходів зі збереження та оздоровлення навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Закон — акт законодавчого органу влади (парламенту), що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Законність — правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного і суспільного життя.

Звичаї — соціальні норми, які склалися історично внаслідок багаторазового повторення у певних ситуаціях, а тому виконуються автоматично.

Земельне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини з метою охорони і раціонального використання земель.

Злочин — суспільно небезпечне, протиправне, винне і карне діяння, що завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, які охороняє кримінальний закон.

Зовнішні функції держави — державні функції, які здійснюються у процесі взаємодії держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

Імпічмент — усунення президента з поста на основі прийнятого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його звинувачення у державній зраді або скоєнні іншого злочину.

Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів в одному збірнику на основі певного критерію (за алфавітом, хронологією, предметом правового регулювання тощо) без зміни їх внутрішнього змісту.

Інститут права — частина норм певної галузі чи підгалузі права, що регулює конкретну групу або сторону однорідних відносин.

Кодифікація — вид систематизації законодавства, що здійснюється через об'єднання й перероблення нормативного матеріалу, зі змінами його внутрішнього змісту, в єдиний внутрішньо узгоджений акт, яким, наприклад, є відповідний кодекс.

Конституційні принципи правового статусу особи — основні ідеї, відображені у Конституції і покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини в державі.

Конституція — основний закон держави, де регламентуються найважливіші, з погляду держави, відносини у сфері державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.

Конфедерація — союз держав, об'єднаних для досягнення конкретних цілей однією або декількома інституціями (наприклад, воєнними) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Корпоративні норми — правила поведінки, встановлені певними об'єднаннями людей (політичними партіями/громадськими організаціями) й обов'язкові для їхніх членів.

Корпорація — об'єднання підприємств, створене на підставі спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів.

Корупція — одна з форм зловживання владою, пов'язана з підкупом посадових осіб.

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що настає за скоєння злочину і полягає у застосуванні судом до винної особи виду і міри покарання, передбаченого Кримінальним кодексом.

Кримінальне законодавство — галузь права, яка визначає перелік суспільно небезпечних діянь, що є злочинами, і яке покарання треба застосовувати до осіб, винних у їх скоєнні.

Людина — біологічна істота, наділена членороздільною мовою, здатністю мислити, створювати і використовувати знаряддя праці.

Метод правового регулювання — засіб, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини (заборона, винагорода, призначення відповідальності певного виду тощо).

Механізм держави — система державних організацій, що забезпечують реалізацію функцій держави.

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, громадський порядок, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Місцеве самоврядування — право певної територіальної громади — мешканців села чи добровільного об'єднання — в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селища або міста — самостійно розв'язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Монархія — форма державного правління, згідно з якою вищу державну владу зосереджує (повністю або частково) одна особа — монарх — і передає у спадщину представникам панівної династії.

Напівпрезидентська (змішана) республіка — форма республіканського правління, коли президента обирає народ, але парламенту надаються певні повноваження з контролю за його діяльністю при формуванні уряду і здійсненні виконавчої влади.

Народний суверенітет — повновладдя народу, здійснення ним невід'ємної та неподільної влади самостійно і незалежно від будь-яких інших соціальних сил.

Національна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави та суспільства від існуючих і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.

Національний суверенітет — повновладдя нації у розв'язанні всіх питань національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.

Необмежені монархи — монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ані органів, ані законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Нормативний договір — правило поведінки, встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів, що визначається і забезпечується державою.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, виданий у певному порядку компетентним державним органом, де встановлюються, змінюються або скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), що забезпечуються державними примусовими заходами.

Норми моралі — соціальні норми, які регулюють поведінку людей унаслідок її оцінки з погляду категорій добра і зла.

Норми права — формально визначені, сформульовані або санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки загального характеру, реалізація яких забезпечується державними примусовими заходами.

Нотаріат — система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати беззаперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності*

Об'єкт правопорушення — суспільні відносини, які охороняються правом і на які це правопорушення посягає.

Об'єкти правовідносин — соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини.

Об'єктивна сторона правопорушення — зовнішній вияв протиправного діяння.

Обмежені монархії — монархії, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів.

Обов'язок (юридичний) — передбачені у праві міра і вид необхідної поведінки суб'єкта.

Опіка — засіб охорони, захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли віку 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, котрих суд визнав недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Особа — людина як суб'єкт, що має індивідуальні й інші ознаки та усвідомлює себе членом спільності подібних собі суб'єктів.

Парламентська (конституційна) монархія — монархія, згідно з якою влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежена, залишаючи йому лише формальний статус глави держави і тільки представницькі повноваження.

Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність — сумлінне виконання суб'єктом усіх правових приписів.

Підгалузь права — частина галузі права, яка складається з норм, що регулюють суспільні відносини певного виду.

Підзаконний акт — акт компетентного державного органу, який видається на підставі та на виконання законів.

Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Піклування — засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, та осіб, котрі за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права і виконувати обов'язки.

Податки — обов'язкові платежі, що сплачують юридичні і фізичні особи до бюджету в розмірах та в терміни, передбачені законом.

Право — система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, що забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.

Правова держава — держава, де панує право.

Правова презумпція — закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Правовий звичай — звичай, схвалений державою, виконання вимог якого забезпечується державним примусом.

Правовий статус особи — сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов'язків громадян та гарантій їх здійснення.

Правовий (судовий або адміністративний) прецедент -— рішення з конкретної судової чи адміністративної справи, яке стає обов'язковим зразком при вирішенні у майбутньому аналогічних справ.

Правові відносини — суспільні відносини, врегульовані правом.

Правоздатність — передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правоохоронні органи — органи, наділені державою компетенцією стосовно охорони суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорушення — поведінка суб'єкта, що порушує правові приписи.

Правопорядок — відповідність суспільних відносин приписам норм права.

Правосуб'єктність — здатність бути суб'єктом права (учасником правовідносин).

Предмет правового регулювання — певні суспільні відносини, що врегульовуються відповідною сукупністю правових норм (наприклад, відносини, пов'язані з власністю, стосунками у сім'ї тощо).

Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках — і глави уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (а саме — громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.

Проступки — правопорушення, які порушують приписи норм права, але не досягають рівня суспільної небезпеки, притаманної злочинам.

Релігійні норми — правила поведінки, що містяться у тих чи інших релігійних вченнях.

Республіка — форма державного правління, коли вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність — закріплений у законі обов'язок правопорушника притерпіти від держави певні санкції за вчинене (скоєне) правопорушення.

Референдум — голосування громадян усієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини (місцевий референдум) із метою розв'язання найважливіших питань державного і суспільного життя.

Санкція — частина правової норми, де містяться вказівки на ті негативні наслідки, що настають для суб'єкта у випадку невиконання ним правил, визначених у диспозиції, або умов, встановлених у гіпотезі норми права.

Система права — внутрішня організація права, що полягає в єдності та погодженості правових приписів певної держави.

Систематизація законодавства — упорядкування чинного нормативно-правового матеріалу, об'єднання його в єдину внутрішньо узгоджену систему.

Сімейне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють особисті та пов'язані з ними майнові відносини громадян, які виникають із шлюбу і належності до сім'ї.

Соціальні норми — правила поведінки, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Суб'єкт правопорушення — суб'єкт, котрий вчинив правопорушення.

Суб'єкти правовідносин (суб'єкти права) — учасники (сторони) правовідносин, пов'язані взаємними суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.

Суб'єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб'єкта поводитися певним чином.

Суспільний порядок — порядок у суспільстві, що відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.

Суспільство — форма життєдіяльності людей, яка склалась історично і відокремилася від навколишньої природи.

Трудове законодавство — система правових актів, які регламентують сукупність суспільних відносин найманої праці за трудовим договором.

Трудовий договір — угода між працівником і власником (працедавцем), за якою перший зобов'язується виконувати роботу за певним фахом, кваліфікацією або посадою, а другий — виплачувати працівникові заробітну платню і гарантувати безпечні умови праці.

Унітарна держава — єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень, а територія її поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).

Фактичний зміст правовідносин — реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію своїх прав і обов'язків.

Федерація — держава, до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єктів), які мають обмежену юридично визначену політичну самостійність.

Фінансове законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі фінансової діяльності.

Форма держави — комплексне поняття, яке характеризує її з погляду форми правління, форми державного устрою та державного режиму.

Форма державного правління — порядок організації вищих державних органів, їх структури, компетенції та взаємодії.

Форма державного устрою — територіальний поділ держави, взаємовідносини її складових частин між собою і державою загалом і відповідною організацією державних органів.

Функції держави — основні напрями діяльності, в яких виявляється сутність і соціальне призначення держави.

Функції права — основні напрями його впливу на суспільні відносини.

Цивільне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють майнові відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням матеріальними благами, а також певні особисті стосунки, пов'язані з майновими (наприклад, авторське право), та винятково особисті немайнові відносини, об'єктами яких можуть бути, наприклад, ім'я, честь, гідність.

Цивільно-правова відповідальність вид юридичної відповідальності фізичної чи юридичної особи при недотриманні нею договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав (посягання на честь, гідність особи). Полягає у покладанні на винних обов'язку відшкодувати завдані потерпілим збитки.

Шлюб — юридично оформлений добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, який породжує їх взаємні права й обов'язки, спрямовані на створення сім'ї, народження і виховання дітей.

Юридичний зміст правовідносин — зафіксовані у правових нормах права й обов'язки їх учасників.

Юридичні (спеціальні) гарантії — правові засоби (юридичні норми й інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов'язків особи.

Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення правових відносин.

Явка з повинною — добровільне звернення громадянина до органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду із заявою про скоєння ним злочину.