Право - Оуенз К. - 5.11. Зустрічне задоволення має виходити від того, кому дається обіцянка

Трудність, що виникла, коли суддя Деннінг спробував обійти правило справи Піннеля, полягає в тому, що це правило підтвердила Палата лордів у справі Фоукс проти Бір (див. вище) і що в справі Фоукс проти Бір не було згадки про жоден принцип права справедливості, який суперечив би рішенню, винесеному в цій справі. Однак суддя Деннінг зазначив, що в часи, коли розглядалася справа Фоукс проти Бір, принципи права справедливості та загального права тільки-но зливалися, а на сьогодні, продовжив суддя Деннінг, коли право справедливості об'єдналось із загальним правом уже понад 70 років тому, необхідно переглянути принципи у світлі їхньої спільної дії. Це пояснення не може вважатися цілком переконливим, враховуючи той факт, що на практиці принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки став широко визнаним в юриспруденції; мабуть, уже занадто пізно намагатися стверджувати, що він суперечить справі Фоукс проти Бір, а тому не існує.

5.9.2. Як нині застосовується принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки

Застосований суддею Деннінгом новий варіант цього принципу, сформульований у справі Хаджес проти "Метрополітен Рейлвей Компані", спершу викликав певні розходження думок та непорозуміння. Зауважували, що він намагається "підвісити" доктрину зустрічного задоволення.

"Щит, а не меч"

Невдовзі потому судді Деннінгу видалася нагода заново сформулювати доктрину справедливого позбавлення права заперечення у справі Кумб проти Кумба. У цій справі лорд-суддя Деннінг (а саме цей титул він одержав на той час) наголосив на думці, висловленій ним у справі Хай Тріз, що по справедливості позбавлення права заперечення не можна використати для виправдання примушення до обіцянки, не підкріпленої жодним зустрічним задоволенням, її можна використовувати для виправдання дії. Його колега лорд-суддя Беркетт вдався до промовистої метафори, сказавши, що цей принцип слід застосовувати "як щит, а не як меч".

Кумб проти Кумба (1951 р.)

Пані Кумб розпочала процедуру розлучення й отримала умовне рішення (це означає, що рішення про розлучення набирає чинності за певних умов). Пан Кумб пообіцяв виплачувати їй аліменти в сумі 100 фунтів стерлінгів на рік (не враховуючи податків). Він не виконав цього, і пані Кумб подала на нього в суд за порушення зобов'язань. Було встановлено, що обіцянка чоловіка не підкріплена жодним зустрічним задоволенням. Попри це, суддя Бірн виніс рішення на користь дружини згідно з принципом справедливості, сформульованим у справі Хай Тріз. Апеляційний суд задовольнив апеляцію чоловіка на тій підставі, що принцип справедливості може застосовуватися лише при захисті, а не як підстава для позову.

Примітка: у справі Кребб проти ради округу Лрун (1976 р.) позивачеві не відмовили в праві подавати позов за порушення обіцянки, не підкріпленої зустрічним задоволенням. Принципом, що дав можливість це зробити, був принцип позбавлення права заперечення, але в тому випадку йшлося про позбавлення права заперечення на основі майнових прав, а не на основі даної обіцянки. Навіть після справи Кребба нерідко вважають правильним, що позбавлення права заперечення на основі даної обіцянки має застосовуватися на захист, а не як підстава для позову.

5.9.3. Прямі законні права призупиняються чи припиняються зовсім?

Важливим питанням стосовно позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, яке ще остаточно не вирішено, є питання про те, чи в результаті цієї доктрини прямі законні права просто призупиняються чи взагалі анулюються. Інакше кажучи, якщо А обіцяє Б, що він прийме 50 фунтів стерлінгів як повне погашення боргу в 100 фунтів стерлінгів, то чи це анулює право А на решту 60 фунтів стерлінгів? З іншого боку, чи в результаті таких дій право А призупиняється так, що А може згодом передумати і порушити свою обіцянку? Як ми бачили, близький родич цього принципу — принцип відмови діє так, що згідно з ним прямі законні права призупиняються і можуть бути поновлені, якщо завчасно попередити про намір їх реалізувати. У деяких випадках стверджувалося, що позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки діє так само, а отже, відбувається лише призупинення прямих законних прав.

Рішення Таємної ради в справі Аджайї проти Бріско (1964 р.) може допомогти розібратися в цьому питанні. Таємна рада проголосила, що доктрина позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки діє за таких умов:

а) стан того, кому дають обіцянку, змінився (очевидно, з урахуванням обіцянки);

б) той, хто дав обіцянку, може припинити дію своєї обіцянки, попередивши про це заздалегідь, причому це попередження належним чином оформлене, а той,

кому дали обіцянку, був би в змозі повернутися до попереднього стану;

в) обіцянка стає остаточною і її дії не можна припинити лише в тому разі, якщо той, кому дали обіцянку, не може повернутися до попереднього стану.

Лорд Деннінг послідовно відстоює свою позицію, що ця доктрина може служити і в той, і в інший спосіб, і що єдине, що повинен робити той, кому дали обіцянку, це виконувати нову угоду в тому вигляді, якого та набула після обіцянки. Він зосереджував свою увагу передусім на тому, чи справедливо дозволити тому, хто дав обіцянку, відступатися від неї. Якщо це справедливо, як у справі "Д. енд К. Білдерс" проти Ріс (1966 р.) (див. нижче), то застосовується норма загального права — правило Піннеля. Якщо дозволяти порушувати дану обіцянку несправедливо, то слід застосувати принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, сформульований у справі Хай Тріз.

Можна стверджувати, що краще розглядати це відносно просте питання (тобто питання чи справедливо дозволити тому, хто дав обіцянку, порушити її за певних обставин), ніж ускладнювати справу, вимагаючи, щоб той, кому дали обіцянку, змінив свою позицію, і втягнув себе в непродуктивні дебати про те, анулюється за цією доктриною дія законних прав чи вони лише призупиняються.

Цілком очевидно, коли йдеться про контракти, пов'язані з довгостроковими зобов'язанням, в яких одне із зобов'язань призупиняється, якщо немає явно чи неявно встановленого терміну дії відмови, то дію прямих законних прав можна поновити після відповідного повідомлення.

"Тул Метал Менюфекчуринг Ко" проти "Тангстен Електрик Ко" (1955 p.)

Компанія ТМ погодилася на призупинення дії певних умов контракту, за якими компанія ТЕ мала здійснити певні виплати ТМ. Призупинення вводилося на час до укладення нового контракту. Починаючи з 1939 р. ніяких платежів не робили. У 1944 р. переговори щодо укладення нового контракту зірвалися. У 1945 р. ТЕ подала на ТМ у суд за порушення контракту, а ТМ подала зустрічний позов про стягнення платежів, які їй належали за контрактом, але починаючи не з 1939 p., а з 1 червня 1945 р. ТЕ програла справу. Потім розглядалося питання, порушене в зустрічному позові ТМ. Апеляційний суд ухвалив, що ТМ могла вимагати відновлення обумовлених контрактом платежів лише в разі, якби вона заздалегідь повідомила про це, і що, оскільки вона цього не зробила, то її позов відхилено. Тоді ТМ розпочала нову справу, вимагаючи поновлення платежів з 1 січня 1947 p., і постало питання, чи дорівнює зустрічний позов ТМ у першій справі попередженню про її намір відновити дію своїх законних прав. Палата лордів ухвалила, що зустрічний позов дорівнює такому попередженню, а отже, цю справу ТМ виграла.

5.9.4. Позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки як норма права справедливості

Останній момент, на якому слід наголосити, коли йдеться про позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, це те, що ця норма, будучи за походженням нормою права справедливості, застосовується судами за їхнім бажанням — вони мають право, але не зобов'язані її застосовувати (на відміну від відшкодування збитків, яке є засобом судового захисту загального права і має застосовуватися щоразу, коли позивач доведе правоту свого позову).

Є чимало різноманітних обставин, коли суд відмовляється застосувати право на користь того чи іншого конкретного позивача. Зокрема, особливо характерна ситуація, в якій той, кому дано обіцянку, примусив до неї за допомогою тиску. Одним із принципів права справедливості є такий: "Хто шукає справедливості, сам має діяти справедливо". Це означає, що особа, яка претендує на призначення засобу судового захисту, передбаченого правом справедливості, сама має чинити справедливо.

"Дональдсон енд Кейзі Білдерс" проти Ріс (1966 р.)

У цій справі компанія "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" виконала певні будівельні роботи на замовлення Р. З урахуванням суми, внесеної на рахунок, залишалося заплатити ще 482 фунти стерлінгів. Позивачі протягом 7 місяців марно домагалися, щоб їм заплатили. Нарешті пані Ріс зателефонувала їм і заявила, що вони можуть одержати 300 фунтів стерлінгів як остаточний розрахунок, але це все, на що вони можуть сподіватися. Дональдсон і Кейзі обговорили це питання між собою. їхній фінансовий стан був настільки поганим, що якщо не дістати терміново якихось коштів, компанія могла просто збанкрутіть. Дональдсон зателефонував пані Ріс, яка знала про надзвичайно скрутне становище, в якому перебувала компанія "Дональдсон енд Кейзі Білдерс", і сказав їй, що прийме 300 фунтів стерлінгів як часткову оплату боргу і дасть їй рік на те, щоб виплатити решту. Вона відмовилася, заявивши, що ніколи не матиме грошей, щоб заплатити решту, і запропонувала йому на вибір — або 300 фунтів стерлінгів, або нічого. Д. погодився на 300 фунтів стерлінгів, сказавши їй, що "в нього немає вибору". Пані Р. запропонувала отримати чек у суботу або готівку в понеділок. Д. вибрав чек у суботу і, пішовши одержувати чек, захопив із собою заздалегідь підготовлену розписку на одержання 300 фунтів стерлінгів. Пані Р. наполягала, щоб він дописав на розписці: "як повний розрахунок". Згодом компанія "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" подала позов, вимагаючи, щоб Р. заплатила решту. Р. заявила:

1) що частковий платіж чеком як платіж типу, відмінного від того, за яким мав бути погашений борг (всі борги мають сплачуватися готівкою, якщо в контракті не передбачено іншого), може вважатися домовленістю про заміну виконання, тобто означає, що погашено весь борг. На підтвердження такого трактування Р. послалася на прецедент справи Годдард проти О'Браєна (1882 p.).

Апеляційний суд ухвалив, що часткова виплата чеком у цьому випадку не відрізняється від часткової виплати готівкою, тому аргумент Р. було відхилено;

2) що "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" не має права заперечення, оскільки була дана обіцянка прийняти 300 фунтів стерлінгів як повне погашення боргу.

Голова Апеляційного суду Лорд Деннінг і лорд-суддя Данквертс ухвалили, що пані Ріс домоглася обіцянки від "Дональдсон енд Кейзі Білдерс" шляхом тиску на кредитора. Тож вона не має права користуватися перевагами позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки.

5.10. Позбавлення права заперечення на підставі права власності

Якщо особа, покладаючись на обіцянку власника землі про набуття нею певних прав стосовно цієї землі, діятиме відповідно до цієї обіцянки, суд може зобов'язати того, хто дав обіцянку, виконати її, навіть якщо той, кому дана обіцянка, не надав жодного зустрічного задоволення. Цей принцип дуже схожий на принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки, з тією істотною різницею (хоч лорд-суддя Салмон, розглядаючи справу Кребб проти ради округу Арун, піддав сумніву правомірність протиставлення позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки та позбавлення права заперечення на основі права власності), що той, кому дана обіцянка, може використати позбавлення права заперечення як підставу до дій.

У багатьох справах траплялося, що той, кому була дана обіцянка, покладаючись на обіцянку, встигав витратити гроші на землю, але згаданий принцип застосовується не лише в таких випадках, а й тоді, коли особа, покладаючись на обіцянку, робить щось інше.

Кребб проти ради округу Арун (1976 р.)

К. мав ділянку землі, єдиний доступ до якої забезпечувався правом проходу через землю, що належала раді округу Арун. На всій території земельної ділянки було лише одне місце доступу до неї. К.

хотів розділити ділянку на дві частини і продати її. Складність полягала в тому, що в цьому випадку доступ був би лише до однієї з двох частин ділянки. Тому він домовився з окружною радою, що йому нададуть право проходу через землю ради, яке забезпечувало б доступ і до другої частини ділянки. Рада зробила спробу порушити свою обіцянку. Тоді К. подав на неї позов. Рішення: обіцянка ради в поєднанні з тим фактом, що вони встановили ворота у двох пунктах доступу, спричинила ситуацію позбавлення права заперечення на основі права власності на користь К. Раді було заборонено порушувати свою обіцянку.

5.11. Зустрічне задоволення має виходити від того, кому дається обіцянка

У двосторонньому контракті обидві сторони є і тим, хто дав, і тим, хто одержав обіцянку. Припустимо, наприклад, що Еліс погодилася продати Берті книжку за 10 фунтів стерлінгів. Еліс є тим, хто обіцяє (книжку), і тим, кому обіцяють (10 фунтів стерлінгів). І навпаки, Берта є тим, хто обіцяє (10 фунтів стерлінгів), і тим, кому обіцяють (книжку). Тому подавати позов про цей контракт може або Еліс, або Берта, але ніхто інший цього робити не може. В односторонньому контракті є лише одна особа, якій обіцяють. Ця особа має довести, що зустрічне задоволення (у формі дії чи утримання від дії) перейшло до відповідача.

Це правило, по суті, означає, що особа, яка не дала зустрічного задоволення, не може подавати позову стосовно контракту. Можна стверджувати, що особа може бути стороною контракту, але не дати зустрічного задоволення за ним, і, таким чином, проти неї не можна подавати позову на підставі правила: "Зустрічне задоволення має виходити від того, хто одержує обіцянку". Однак на це можна заперечити, що особа не може бути стороною контракту, доки не дасть зустрічного задоволення. З цього правила випливає низка наслідків, які мають практичне значення для ділових трансакцій. Це питання докладно розглядається в розд. 11"