Право - Оуенз К. - 26.6. Відповідальність директорів за неправомірні дії

В описаних нижче випадках директори несуть особисту відповідальність за борги або втрати, яких зазнала компанія.

26.6.1. Шахрайські дії

Стаття 213 закону передбачає, що в разі, якщо компанія проходить ліквідацію і суд дійде висновку, що її бізнес здійснювався з метою обманути кредиторів або вчинити шахрайство, суд може видати стосовно будь-якої особи, яка свідомо займалася цим бізнесом, наказ, який вважатиме за потрібне, і таким чином змусити її зробити внесок до активів компанії. Крім того, шахрайські дії вважаються кримінальним правопорушенням згідно зі статтею 458 Закону про компанії. Компанія нестиме відповідальність за шахрайські дії, якщо, знаючи, що немає розумних підстав очікувати, що вона зможе розрахуватися з кредиторами, все одно займалася бізнесом і брала позички.

26.6.2. Помилкові дії

Для обвинувачення в шахрайських діях необхідно довести, що особа, яка їх вчинила, знала, що немає розумних підстав очікувати на розрахування з кредитором, або необачно не подумала про те, чи зможе вона розрахуватися з кредитором, інакше кажучи, вона мала бути нечесною. У цьому конкретному контексті нечесність довести важко: недосить довести, що ця особа чи особи припустилися надмірного оптимізму щодо шансів компанії на відродження. Так, до введення Законом 1986 р. концепції помилкових дій, багато осіб, які займалися бізнесом за обставин, коли вони повинні були знати, що немає розумних причин очікувати, що компанія зможе розрахуватися з кредиторами, уникнули відповідальності через неможливість довести їх нечесність. Саме через цю трудність Закон 1986 р. запровадив нову концепцію помилкових дій. На відміну від шахрайських дій, помилкові дії не є кримінальним правопорушенням, крім того, обсяг дії цієї концепції обмежується лише директорами або тіньовими директорами компанії, тоді як концепція шахрайських дій охоплює "будь-яких осіб".

Щодо помилкових дій суд може видати наказ про те, щоб директори зробили внесок для погашення боргів компанії, якщо з'ясується, що:

а) компанія, яка ліквідується, неспроможна сплатити свої борги;

б) в якийсь момент у минулому директори знали або повинні були дійти висновку, що немає розумних підстав очікували, що компанія зможе уникнути

ліквідації через неплатоспроможність;

в) директори не вжили розумних заходів для мінімізації потенційних втрат кредиторів компанії.

26.6.3. Дискваліфікація директорів

Згідно з положеннями Закону про дискваліфікацію директорів компанії 1986 р. суд може дискваліфікувати особу, котра є директором, якщо вона вчинила правопорушення, передбачене законодавством про компанії. Максимальний строк дискваліфікації — 15 років.

26.6.4. Відповідальність членів компанії за її борги

Власники акцій, які повністю оплатили свої акції, не несуть відповідальності за борги компанії. Власники акцій, які лише частково оплатили акції, на які вони підписалися, несуть відповідальність в обсязі неоплачених акцій.

26.6.5. Завершення ліквідації

Коли ліквідатор зібрав і розподілив усі активи, він повинен скликати заключні загальні збори компанії. Якщо ліквідатор готовий повідомити про остаточний розподіл майна компанії, збори, як правило, звільняють його від його обов'язків. Потім він повідомляє про ці факти Бюро реєстрації компаній. В іншому випадку, коли ліквідацію проводить офіційний управитель майна, він і повідомляє про завершення ліквідації. Через три місяці з моменту, коли зроблено це повідомлення, компанія автоматично розпускається. Однак, за заявою зацікавленої сторони, міністр може відстрочити дату розпуску компанії.