Правознавство - Молдован В.В. - 4. Поняття та елементи механізму держави. Органи держави

Держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена від суспільства, інституалізована у вигляді механізму держави, має власні закономірності становлення, функціонування й розвитку, особливі потреби та інтереси. Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати державні організації, які у своїй сукупності утворюють механізм держави.

Механізм держави - цілісна ієрархічна система державних органів, які здійснюють її завдання і реалізують функції.

Ознаки механізму держави:

ієрархічна система, тобто система, побудована на основах субординації і координації - обов'язкове виконання рішень вищих органів нижчими органами;

цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови, єдині завдання і цілі діяльності;

чітко визначені зв 'язки між елементами цієї системи, кожен з яких має певну сферу діяльності і компетенцію. Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм держави, маючи єдність, включає органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. У цій розчленованості прослідковується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми займають неоднакове місце у державному механізмі, але всі разом вони повинні діяти узгоджено, без зупинки;

має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, які складають її організаційно-економічну основу;

динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством.

Структура механізму держави:

1) державні органи, які мають владні повноваження, тобто державний апарат, який включає два важливих структурних елементи:

а) апарат управління, до якого входять чиновники - державні службовці, які спеціально займаються управлінням;

б) апарат примусу - армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця, тюрми, виправні установи та ін.;

2) державні установи, державні підприємства, які не мають владних повноважень (у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, навчально-виховна, духовна сфера та ін.).

Державні підприємства та установи - це організації, які під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язані зі створенням матеріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи).

Таким чином, державні підприємства та установи відрізняються від органів держави, але вони належать до державних організацій: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність" від 7 лютого 1991 р., до механізму держави в

Україні у повному обсязі належать лише державні підприємства, які діють на основі загальнодержавної власності.

Орган держави - частина державного апарату - група осіб або одна особа, які наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави.

Кожен орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свій предмет, завдання і функції.

Ознаки органів держави:

1) формується державою або безпосередньо народом (парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, які дозволяють йому здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти; здійснює контроль за точним та неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, у випадку необхідності - державного примусу;

4) функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керується принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

5) складається зі службовців, які перебувають в особливих відносинах між собою та органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і отримують конкретизацію у посадових інструкціях, штатних розписах та ін.;

6) має необхідну матеріальну базу - державне майно, свій рахунок у банку, джерело фінансування - державний бюджет;

7) має організаційну структуру (будова за видами окремих служб і кількісним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

З питанням організації та діяльності державного апарату тісно пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих політико-правових доктрин, що мають складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689- 1755), який виробив схему, відповідно до якої влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Кожна з влад стосовно іншої є самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь однією особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Слід зазначити, що у вітчизняній історії задовго до Монтеск'є були спроби створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влад, їх єдності і взаємодії ("Пакти і Конституції" Пилипа Орлика, 1710 р.): законодавча влада - Генеральна Рада; виконавча влада - гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку; судова влада. "Пакти і Конституції" Пилипа Орлика заклали основні принципи республіканської форми державного правління.

Уперше конституційне закріплення теорія поділу влад дістала в Конституції США 1787 р., в якій від імені всього американського народу були розподілені повноваження органів державної влади - конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в країні є Верховна Рада.

Вона правомочна розглядати важливі питання, що не входять до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Верховна Рада України складається з 450 депутатів України і працює сесійно. Сесії Верховної Ради України складаються з пленарних засідань комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Президент України є главою держави, який виступає від імені держави, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Крім цього статус глави держави передбачає здійснення ним об'єднуючої функції щодо діяльності окремих гілок державної влади, виконання Президентом ролі арбітра між органами законодавчої і виконавчої влади у разі непорозуміння між ними.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди, спеціалізовані суди.

Особлива роль у системі судової влади належить Конституційному Суду України - єдиному органу конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

5. Поняття та ознаки правової держави

Вперше термін "правова держава" було вжито німецькими вченими К. Т. Велькером (1813), І. X. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридично завершеного поняття "правова держава" пов'язують з ім'ям Р. Моля. У 1829 р. він дав визначення правової держави як конституційної держави, яка повинна базуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на зебезпеченні судового захисту людини.

В Україні вчення про правову державу виникло у другій половині XIX ст. Активно працювали над створенням теорії правової держави вчені Б. Кістяківський, М. Коркунов, Г. Шершеневич та ін.

Правова держава - це новий етап розвитку державності. її не можна проголосити - вона повинна скластися як результат реформ економічних, політичних, державних і правових інститутів, реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою і особистістю.

Правова держава - це така держава, в якій лише юридичними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за створенням та застосуванням юридичних законів. Відсутня жорстка регламентація з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики, існує право вільного в'їзду та виїзду, обміну інформацією, науковими та освітянськими технологіями з іншими державами.

Ознаки правової держави:

1) панування права в усіх сферах суспільних відносин, що підлягають державному врегулюванню. Це не дає можливість приймати й реалізовувати свавільних рішень, які виходять з якихось приватних інтересів і не враховують потреби інших членів суспільства. Право визначає зміст чинних законів;

2) взаємна відповідальність держави і громадянина, державних органів та посадових осіб, що перетворює їх на рівноправних соціальних партнерів;

3) наявність широких, демократичних й реальних прав і свобод людини і громадянина;

4) функціонування реальних та ефективних засобів захисту й відновлення прав і свобод людини і громадянина у випадках їх протиправного порушення чи обмеження;

5) організація і поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову;

6) розвинена система чинного законодавства;

7) провідна роль суду в розв'язанні спірних питань і конфліктних ситуацій;

8) ефективна діяльність інших правоохоронних органів у забезпеченні законності і правопорядку;

9) високий рівень правосвідомості та правової культури громадян, професіоналізму працівників правоохоронних органів.

У 80-х рр. XX ст. ідея створення правової держави актуалізувалася у країнах колишнього соціалістичного табору як реакція на тоталітарний режим, адміністративно-командні методи влади, порушення прав людини. Вітчизняна наука прийняла концепцію "правова держава" у результаті перебудови, проголошеної у 1985 р.

Україна, коли стала самостійною, незалежною державою, визначила орієнтацію свого розвитку на побудову демократичної, соціальної, правової держави.