Правознавство - Молдован В.В. - Обов'язок дітей піклуватися про батьків

Стосунки в сім'ї мають складатися на взаємній повазі, любові та матеріальній підтримці. Проте є й такі сім'ї, де батьки байдужі до своїх дітей, позбавляють їх усього, на що діти мають право.

Діти також мають піклуватися про батьків, надавати їм необхідну допомогу, у разі необхідності матеріально підтримувати та доглядати за немічними членами сім'ї.

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою у шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків. Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком і матір'ю в органи реєстрації актів цивільного стану. У разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлено у судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, і самої дитини після досягнення нею повноліття.

Діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають такі самі права і обов'язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, що перебувають у шлюбі¹.

Якщо хтось із батьків відмовляється добровільно надавати дітям матеріальну допомогу, що часто трапляється, коли батьки вже перестали жити разом, то закон передбачає можливість стягнення з нього певної суми грошей (аліментів). За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька (матері) або у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, їй призначається тимчасова державна допомога.

Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, встановлені СК.

За загальним правилом батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Але якщо повнолітні діти продовжують навчання й у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Розглянемо окремі особисті немайнові права та обов'язки батьків. Серед них звернемо увагу на такі особливості.

¹ Приклад: У Великобританії опубліковані дослідження, відповідно до яких кількість заявок на генетичне тестування (встановлення батьківства) останніми роками збільшилося у десятки разів. Щорічно у країні проводиться 20 тис. таких досліджень. Британські спеціалісти ошелешені результатами. Виявляється, що кожен 25-й батько не є біологічним батьком дитини. Виникають психологічні проблеми в сім'ї, шлюби розпадаються, страждають діти.

Експерти наполягають, що такі масові дослідження слід заборонити і проводити лише у виняткових випадках. Наприклад, за медичними показниками - для виявлення спадкових захворювань, а також для вирішення юридичних питань - спорів з оплати аліментів на дитину.

- Зміна прізвища дитини можлива лише за її згодою, якщо дитина досягла 7 років. Відповідно до ч. 4 ст. 148 СК у разі незгоди одного з батьків зі зміною прізвища дитини спір між батьками, як і більшість сімейних спорів, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При розгляді такого спору береться до уваги міра участі батьків у вихованні дитини та виконання кожним із них своїх батьківських обов'язків, а також інші обставини, що свідчать про відповідність зміни прізвища дитини її інтересам.

- Батьки самі вирішують питання про вибір форм та методів виховання дитини. Проте це їх право має свої межі. Згідно з ч. 3 ст. 151 СК батьки мають право обирати такі форми та методи виховання, що не суперечать закону, моральним засадам суспільства. Частина 7 ст. 150 закріплює заборону застосування батьками до їх дітей фізичних та інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

- Праву батьків на виховання протистоїть обов'язок дітей "перетерплювати виховання". Батьки мають право вживати до своїх дітей певних примусових заходів, щоб домогтися від них бажаної поведінки. Проте батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 2 ст. 155 СК).

- Право батьків на особисте виховання дитини охоплює право визначати місце її проживання. Відповідно до ст. 160 СК місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, а дитини, якій виповнилося 10 років, - за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою (ч. 3 ст. 160 СК).

- Складовою частиною права та обов'язку батьків щодо виховання дитини є їх право та обов'язок забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти (ч. 3 ст. 150 СК). Це право та обов'язок батьків не лише перед дітьми, а й перед суспільством.

- Батьки мають право та обов'язок на представництво і захист прав та інтересів своїх дітей. Особисті немайнові правовідносини між батьками й дітьми мають строковий характер. З досягненням дітьми повноліття або з набуттям ними повної цивільної та сімейної дієздатності вони, як правило, припиняються. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних дітей як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 154 СК).

Обов'язок дітей піклуватися про батьків

Частина 2 ст. 51 Конституції України закріплює обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацезданих батьків. Згідно зі ст. 172 СК зобов'язання піклуватися про своїх непрацезда-них батьків мають не лише повнолітні діти, а й діти, які не до-сягли 18 років. Єдиною підставою для прояву зазначеного піклування є засвідчене у встановленому законом порядку походження дітей від батьків.

Вперше у сімейному законодавстві закріплено положення про те, що повнолітні діти можуть виступати як законні представники своїх непрацездатних, немічних батьків під час захисту їх прав та інтересів без спеціальних на те повноважень.