Правознавство - Олійник А.Ю. - Глава V. Основи правової поведінки та юридичної відповідальності

§ 1. Правове мислення та його значення для правової поведінки

Правове мислення - це процес опосередкованого та узагальненого відображення правових явищ в їхніх істотних властивостях, зв'язках і стосунках. Людина може пізнавати навколишній світ за допомогою відчуттів і безпосереднього сприйняття різноманітних предметів і явищ. Якщо ж якості явища недоступні для споглядання, пізнання їх можливе тільки через мислення. До таких явищ і належить право.

Ознаками правового мислення ег а) розумове пізнання правових явищ і зв'язків між ними; б) правові явища у відображенні людини виступають в узагальненій формі; в) воно відображає найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може; г) це евристична діяльність людського мозку з відшукування найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях; ґ) велика роль при цьому належить мотивації (наявності правових потреб, інтересів і прагнень) та волі людини в досягненні поставленої мети.

Щоб пізнати правові явища і зв'язки між ними, людині потрібно зрозуміти сутність та соціальне призначення таких явищ, уявити їх зміст та характерні якості і риси, абстрагуватися від безлічі конкретних життєвих ситуацій. Шляхом мислення потрібно створити ідеальний зразок того чи іншого правового явища, наприклад, поняття, принципів, функцій, форми права чи механізму правового регулювання. Маючи перед собою такий ідеальний зразок, потрібно в уяві намалювати різні можливі зв'язки правових явищ між собою.

Отже, пізнання правових явищ і зв'язків між ними потребує здійснення складних процесів діяльності головного мозку людини та їх відображення.

Відображені людиною шляхом мислення правові явища виступають в узагальненій формі. Така форма може характеризуватися внутрішньою будовою і зовнішнім виразом. Зовнішній вияв її втілюється у правовій поведінці.

Завдяки правовому мисленню відображаються найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може. Серед них: нормативність, загальний характер, обов'язковість для усіх суб'єктів права, формальна визначеність у певних джерелах, що носять письмовий характер тощо.

Суб'єкт правового мислення знаходиться у постійному пошуку. Його мозок спрямований на відкриття і відшукування найхарактерніших властивостей правових явищ. Це вимагає значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях, уміння логічно розставити усе по своїх місцях. Для цього від суб'єкта вимагається усвідомлення своїх вчинків, наявність певного віку, деякі інші якості. Наприклад, людина, визнана в установленому порядку недієздатною, не може бути суб'єктом правового мислення тому, що вона не розуміє характеру своїх вчинків і не може керувати ними.

Здійснюється правове мислення з певних мотивів (наявності правових потреб, інтересів і прагнень). Наприклад, особа, що вирішила вкрасти чужу річ, діє з корисливих мотивів. Особа прагне досягти певної мети і заради цього здійснює певні вольові дії. Мета, якої хоче досягти суб'єкт мислення, повинна охоплюватися свідомістю цього суб'єкта.

Зовні правове мислення може виявлятись у правовій поведінці, і тільки тоді воно має соціальне значення.

§ 2. Поняття правової поведінки

Правова поведінка є різновидом соціальної поведінки людини. У суспільних науках є чимало визначень цього поняття. Не розглядаючи їх, зазначимо, що в теорії права вирізняють кілька аспектів, а саме: поведінка включає деякі особливості діяльності та спілкування; поведінка характеризує лише такі діяльність і спілкування, які зовні виявляють внутрішній стан людини; поведінка має бути соціально значущою; явище мусить бути виявлене зовні та зафіксоване органами відчуття інших суб'єктів; поведінка обов'язково повинна контролюватися волею людини.

Для глибшої характеристики правової поведінки треба розглянути її об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Виходячи з наведеного вище, можна сформулювати такі ознаки правової поведінки:

а) соціальне значення поведінки;

б) перебування поведінки під контролем свідомості й волі людини;

в) регламентованість поведінки правом;

г) підконтрольність поведінки державі;

ґ) здатність поведінки потягнути за собою юридичні наслідки. Соціальне значення поведінки виявляється в наступному:

а) вона здійснюється соціальними суб'єктами;

б) реалізується у вигляді певної діяльності чи спілкування людей;

в) завдяки поведінці внутрішній стан людини одержує зовнішній прояв;

г) спрямована на реалізацію соціальних завдань та досягнення соціальної мети;

ґ) зовні спостерігається і сприймається органами чуття інших людей.

Для сприйняття поведінки як соціально-правової, обов'язковою ознакою є її перебування під контролем свідомості й волі людини. Це означає, що людина повинна усвідомлювати характер своєї діяльності, тобто розуміти те, що вона робить чи не бажає робити. Таке розуміння можливе лише за наявності дієздатності людини. За індивіда, який не здатний усвідомлювати характер своїх дій, правову поведінку здійснюють його законні представники (батьки, опікуни тощо). Однак, усвідомлення характеру соціальності поведінки не вичерпується лише її усвідомленням. Потрібен ще й вольовий характер поведінки, тобто людина повинна мати можливість керувати своїми діями чи бездіяльністю на власний розсуд з власної волі. Фізичне чи психічне обмеження волі людини може виключити соціальну значущість поведінки.

Соціальна поведінка перетворюється на правову лише тоді, коли вона регламентована діючим правом. Існує два аспекти перетворення соціальної поведінки на правову. По-перше, поведінка безпосередньо регламентується правом. По друге, це право повинно діяти в просторі й часі та по колу осіб в момент здійснення соціальної поведінки.

Зважуючи на те, що право завжди гарантується державою, правова поведінка має контролюватися державою та її органами і посадовими особами. Існують випадки, коли держава передає свої функції контролю органам місцевого самоврядування чи об'єднанням громадян. У таких випадках правова поведінка буде знаходитися під контролем названих недержавних органів чи посадових осіб, однак, держава залишає верховенство контролю за собою, наприклад, через судові органи.

Будь-яка правова поведінка тягне за собою юридичні наслідки у вигляді заохочення чи примусу.

У теорії права розроблено також поняття механізму правової поведінки як сукупності засобів, з допомогою яких здійснюється регулювання поведінки людини правом.

Механізм правової поведінки містить: правові норми, що регулюють поведінку людини; юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; правовідносини як взаємозв'язок суб'єктів права та юридичні обов'язки; акти здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Універсальними засобами механізму правової поведінки є законність, правосвідомість і правова культура. Вони взаємодіють з іншими елементами цього механізму в кожному окремо взятому випадку правової поведінки.

Правова поведінка поділяється на правомірну і протиправну.