Правознавство - Олійник А.Ю. - § 7. Правочини

Найрозповсюдженішими юридичними фактами, що стають підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, є укладення суб'єктами різноманітних правочинів.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В юридичній літературі виділяють багато різних підстав класифікації правочинів, але ми зупинимося тільки на кількох із них. Отже, правочини:

1) залежно від кількості сторін, виявлення волі яких є необхідним для вчинення правочинів, вони бувають:

- односторонні. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (наприклад, вчинення заповіту).

За загальним правилом такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Хоча односторонній правочин може створювати обов'язки і для інших осіб, проте тільки у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами;

- двосторонні. Двосторонній правочин - це погоджена дія двох сторін (укладення договорів купівлі-продажу, доручення тощо);

- багатосторонні. При багатосторонньому правочині дії мають погодити більше двох сторін (наприклад, укладення кількома сторонами договору про спільну діяльність).

Дво- і багатосторонні правочини є договорами;

2) за характером правовідносин, що виникають на підставі правочинів, вони поділяються на:

- відплатні, коли наявне зустрічне майнове задоволення сторін правочину у вигляді грошей, майна, робіт, послуг (зокрема, договори найму (оренди), страхування);

- безвідплатні, якщо не передбачається зустрічного майнового задоволення (договори дарування, позички тощо);

3) залежно від моменту, з якого правочини вважаються вчиненими, тобто в сторін виникають відповідні права та обов'язки, вони є: - консенсуальними. Для вчинення цих правочинів достатньо, щоб сторони досягли згоди за всіма істотними умовами (наприклад, договір поставки);

-реальними. Вони вважаються вчиненими тільки тоді, коли відбудеться передача речі (договори зберігання, позики тощо).

Для того, щоб правочин був дійсним, він має відповідати певним умовам, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити закону, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом (усно або в письмовій формі);

б) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо не дотримано хоча б одну з перерахованих умов, правочин е недійсним.

Недійсні правочини - це дії осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.

Такими є, наприклад, правочини:

- які порушують публічний порядок;

- вчинені малолітніми, неповнолітніми особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, за межами їх цивільної дієздатності;

- вчинені недієздатними особами;

- укладені юридичною особою, якщо вона не мала права їх вчиняти;

- вчинені під впливом помилки, обману, насильства.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо ж у зв'язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Проте недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших Його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.