Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 2. Основні форми міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю.

Міжнародне співробітництво держав у сфері боротьби зі злочинністю розвивається на трьох рівнях:

• рівень двостороннього співробітництва між державами;

• регіональний рівень;

• співробітництво на універсальному (загальносвітовому) рівні.

Форми міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю надзвичайно різноманітні, однак усі вони зводяться до таких видів:

1. Укладання міжнародних угод (про правову допомогу в кримінальних та інших справах, конвенції щодо боротьби з окремими злочинами міжнародного характеру тощо);

2. Створення відповідних міжнародних організацій (спеціально створені для протидії міжнародній злочинності — Інтерпол або організації загальної компетенції, для яких боротьба зі злочинністю є одним з напрямів роботи - ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін.).

На підставі міжнародних угод та в рамках міжнародні: організацій держави вирішують різноманітні питання, а саме узгодження національних законодавств у сфері боротьби з злочинністю; надання правової допомоги у кримінальних справа; та екстрадиція; взаємодія правоохоронних органів; обмін досвідом надання технічної та фінансової допомоги; створення спільних спеціалізованих банків даних про злочини і злочинців.

Залежно від кількості учасників договори, у тому числі у сфер боротьби зі злочинністю, поділяють на двосторонні і багато сторонні. Основну масу договорів становлять двосторонні. Порядок укладення, дотримання, припинення дії двосторонніх між народних договорів регулюється Віденською конвенцією про праве міжнародних договорів 1969 р. і Віденською конвенцією про прав< договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.

Двосторонні договори, як правило, стосуються наданню правової допомоги у кримінальних, цивільних, сімейних справах

Важливе місце в справі співробітництва держав у боротьбі з: злочинністю займають багатосторонні угоди щодо припиненні злочинів міжнародного характеру і покарання за них. Такі договори покликані розв'язати, як правило, значні проблеми загальнолюдського і регіонального значення (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., міжнародні конвенції г морського і космічного права тощо).

У багатосторонніх міжнародно-правових актах дається кваліфікація злочинів міжнародного характеру (наприклад, міжнародного тероризму, розкрадання ядерного матеріалу, незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин, "фальшивомонетництва", рабства, работоргівлі, торгівлі жінками і дітьми, піратства й ін.).

Міжнародний тероризм — це суспільно небезпечні в міжнародному масштабі діяння, спрямовані на досягнення визначених цілей, як правило, політичних, що супроводжуються безглуздою загибеллю людей, перериванням міжнародних транспортних відносин, порушенням нормального функціонування дипломатичних представництв держав і їхнього персоналу, що заважають здійсненню міжнародних контактів і зустрічей.

Наданий час діє група універсальних конвенцій щодо боротьби з міжнародним тероризмом у конкретних галузях: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971р.; Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 p.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 p.; Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988 p.; Конвенція про захист персоналу ООН і пов'язаного з ним персоналу 1994 р. та ін.

Одна з небезпечних форм прояву міжнародного тероризму - захоплення заручників, тобто захоплення чи утримання будь-якою (якими) особою (особами) іншої особи (осіб), супроводжуване погрозою убити, нанести ушкодження чи продовжувати утримувати заручника (заручників) з метою змусити третю сторону (державу, міжнародну організацію, юридичну чи фізичну особу) зробити чи утриматися від здійснення якого-небудь акта в якості прямої чи непрямої умови для звільнення заручника (заручників). У 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з захопленням заручників. Відповідно до Конвенції злочином також визнається спроба здійснення захоплення заручників і прийняття участі в захопленні як спільника. Держави-учасниці за згадані злочини з урахуванням їх тяжкого характеру повинні передбачати у своєму кримінальному законодавстві відповідні покарання.

Протидія сучасному тероризму потребує системного підходу, де, поряд з комплексом міжнародних, державно-правових заходів, важливою складовою має стати активна позиція громадянських інститутів суспільства. Зокрема, Міжнародна громадська організація "Міжнародна антитерористична єдність", виступає за об'єднання громадських зусиль, щоб максимально сприяти формуванню і розвитку недержавної системи національної безпеки, суб'єкти якої могли б вирішувати принципові завдання. Пріоритетність у боротьбі з тероризмом належить профілактичній діяльності.

Взаємодія з проблем антитерористичної діяльності на сучасному етапі стає істотним чинником зміни загальнопланетарних реалів а створення широкої антитерористичної коаліції поза рамкам: окремих блоків і союзів (НАТО, ЄС, РЄ та ін.) сприятиме розбудові єдиної системи міжнародної безпеки без розподільчих ліній. Це підсумку має стати запорукою стабільності, співробітництва взаємодопомоги у світі.

Розкрадання ядерного матеріалу є відносно новим видом протиправних діянь, що має високий ступінь суспільної небезпеки У 1980 р. прийнято Конвенцію про фізичний захист ядерної матеріалу. Статті 7-13 цього документу безпосередньо відносяться до протиправних діянь у цій сфері. Відповідно до ст. 7 кримінальним правопорушенням кожною державою-учасницею у рамка: свого законодавства визнається, зокрема: крадіжка ядерного матеріалу чи його захоплення шляхом грабежу; присвоєння че одержання обманним шляхом ядерного матеріалу; дії, що представляють собою вимогу про видачу ядерного матеріалу за допомогок застосування сили чи її погрози або іншої форми залякування; погроза використовувати ядерний матеріал, здійснити йогс крадіжку чи захоплення шляхом грабежу зі злочинними цілями.

Як правопорушення також кваліфікується співучасть у зазначених діях і спроба здійснення їх. Кожна держава-учасниця Конвенції 1980 р. вживає відповідних заходів покарання за зазначені правопорушення з урахуванням їх серйозності.

Незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин. З метою боротьби з цими протиправними діяннями укладені Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. і Конвенція про психотропні речовини 1971 р. Вони регламентують: заходи контролю над наркотичними засобами і психотропними речовинами, а також заходи з боротьби проти культивування, виробництва, збереження, продажу, купівлі, ввозу і вивозу наркотичних засобів і психотропних речовин і порушення встановлених правил.

У 1988 р. була прийнята Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, яка не передбачає припинення дії конвенцій 1961 і 1971 р., навпаки, вона містить посилання на деякі положення цих конвенцій. Укладання Конвенції 1988 р. викликано необхідністю зміцнення і доповнення заходів, передбачених попередніми конвенціями, з метою зменшення розмаху і масштабів незаконного обігу наркотичних і психотропних речовин, його серйозних наслідків.

Стаття 3 Конвенції 1988 р. містить перелік діянь, що повинні визнаватися кримінальними злочинами державами-учасницями відповідно до національного законодавства. Серед них варто виділити: виробництво, виготовлення, готування, пропозицію, пропозицію з метою продажу, поширення, продаж, постачання на будь-яких умовах, посередництво, перевезення, транзитне перевезення, транспортування, імпорт чи експорт будь-якої наркотичної чи психотропної речовини в порушення положень конвенцій 1961 і 1971 р.; культивування опійного маку, кокаїнового куща, рослини каннабіс з метою виробництва наркотичних засобів; організацію, керівництво чи фінансування зазначених правопорушень та ін.

Цим проблемам присвячені і Політична декларація ООН 1990 р., Всесвітня програма дій з міжнародного співробітництва в боротьбі проти незаконного виробництва, пропозиції, попиту, обігу і поширення наркотичних засобів і психотропних речовин. У Всесвітній програмі дій передбачені заходи щодо боротьби зі зловживанням наркотиків і їх незаконним обігом на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Відповідно до її положень Генеральному секретарю ООН запропоновано щорічно направляти Генеральній Асамблеї доповідь про діяльність з реалізації Всесвітньої програми.

"Фальшивомонетництво" чи підробка грошових знаків є одним з найдавніших протиправних діянь, що серйозно підривають економічну систему держав. У1929 р. була підписана Міжнародна конвенція про боротьбу з підробкою грошових знаків.

Відповідно до цієї Конвенції обманні дії з виготовлення чи зміни грошових знаків (паперових грошей, банківських білетів, металевих монет), що знаходяться в обороті, а також збут підроблених грошових знаків кваліфікуються як злочин. Вона не охоплює діяння, пов'язані з підробкою векселів, чеків, акредитивів, знаків поштової оплати й інших цінних паперів, тому висуваються пропозиції щодо її ревізії й удосконалювання. З 1931 р. держави-учасниці Конвенції 1929 р. разом з іншими зацікавленим сторонами періодично збираються на міжнародні конференції дл координації зусиль держав, емісійних установ і найбільших банків у боротьбі з "фальшивомонетництвом".

Рабство, работоргівля, торгівля жінками і дітьми. Згідно і Конвенцією про рабство 1926 р. рабство визначається як положення чи стан людини, над якою здійснюються деякі чи всі повноваження, властиві праву власності. Торгівля невільниками являє собою всякий акт захоплення, придбання чи уступки людини ; метою продажу її в рабство; всякий акт придбання невільника ; метою продажу його чи обміну невільника; будь-який акт уступки шляхом продажу чи обміну невільника, придбаного з меток продажу чи обміну, так само як і взагалі всякий акт торгівлі чи перевезення невільників. Держави-учасниці Конвенції 1926 р. прийняли зобов'язання сприяти одна одній для досягнення знищення рабства і торгівлі невільниками. У 1953 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила протокол, що вніс деякі зміни в Конвенцію 1926 р., а в 1956 р. була прийнята Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі, інститутів і звичаїв, подібних до рабства. Під такими інститутами і звичаями у Додатковій конвенції розуміються: боргова кабала; кріпосний стан; обіцянка видати заміж чи видання заміж жінки за винагороду без права відмови з її боку; право чоловіка передавати жінку за винагороду іншому чоловіку; передача жінки після смерті чоловіка в спадщину іншому чоловіку; передача дитини чи підлітка, молодшого 18 років своїми батьками чи опікунами іншій особі за винагороду з метою експлуатації цієї дитини чи підлітка або його праці.

У зв'язку з тим, що проституція і супровідне її зло, яким є торгівля людьми, що переслідує мету проституції, несумісні з достоїнством і цінністю людської особистості і загрожують добробуту людини, родини і суспільства, у 1950 р. була укладена Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами.

Найманство було кваліфіковано злочинним і кримінальна діянням у міжнародному праві спочатку в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН. Так, у 1968 р. встановлювалося, що практика використання найманців - кримінально каране діяння, а найманці повинні по суду оголошуватися злочинцями, що перебувають поза законом. Державам-членам ООН було рекомендовано прийняти закони, що встановлюють відповідальність за набір, фінансування, навчання найманців, а також за перебування громадян на службі в цій якості й участь їх у бойових діях. Необхідність покарання найманців встановлена й в "Основних принципах правового режиму комбатантів, що борються проти колоніального й іноземного панування й расистських режимів" 1973 р.

Міжнародна небезпека найманства полягає в підриві стабільних відносин між державами, при цьому найманці є знаряддям у руках реакційних, протиправних, колоніальних і расистських режимів. Якщо найманців засилає держава, то такі дії можуть бути кваліфіковані як агресія з усіма, що випливають для такої держави й найманців наслідками. Кримінальне переслідування найманців здійснюється двома шляхами:

• за кримінальними законами держави, на території якої вони вчинили злочини. Ряд держав установили кримінальну відповідальність за наймитство, в інших країнах вони віддаються суду по статтях за вбивства, знищення техніки й інших об'єктів;

• кримінальне переслідування здійснюється спеціально створеними військовими трибуналами або іншими міжнародними судами, якщо найманці вчинили злочини на території декількох держав.

Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р. стосується злочинів на повітряному транспорті. В 1971 р. прийнята Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, до злочинів відносить також акти насильства відносно осіб, що перебувають на борту повітряного судна в польоті; руйнування повітряного судна або заподіяння йому ушкоджень; поміщення або здійснення дій, що приводять до поміщення на повітряне судно, що перебуває в експлуатації, пристроїв або речовини, що можуть заподіяти ушкодження або загрожувати безпеці повітряного судна в польоті; ушкодження аеронавігаційного устаткування; повідомлення свідомо неправдивих відомостей і створення тим самим загрози безпеки повітряного суди (ст. 1).

При цьому право кримінального переслідування надається державі, на території якої виявився злочинець або приземлилося повітряне судно. При видачі злочинця покарання призначається за вироком суду держави, у якій зареєстроване повітряне судне Цим забезпечується неминучість покарання злочинця, де б він н ховався від правосуддя.

Держава приземлення повітряного судна зобов'язана повернуті викрадене повітряне судно й вантаж законним власникам якнайшвидше дозволити екіпажу й пасажирам виліт і проходження по маршруту.

У1988 р. Монреальська конвенція була доповнена Протоколом про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, ще обслуговують міжнародну цивільну авіацію. Усі конвенції поширюються тільки на цивільні повітряні судна. У випадку здійснення перерахованих злочинів на військових, поліцейських і митних повітряних суднах застосовується винятково законодавство їх державної приналежності (державної реєстрації). Тому, наприклад, крадії таких судів після приземлення в інших країнах підлягають видачі державі реєстрації цих повітряних суден для кримінального переслідування.

Характерним для згаданих конвенцій є закріплення права усіх держав бути їх учасниками, - тобто вони мають універсальний характер.