Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 4. Правове виховання

Побудова правової держави та громадянського суспільства в Україні передбачає суттєве підвищення правосвідомості та правової культури усіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки без них немож­ливо побудувати таку державу і суспільство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, у тому числі і від рівня пра­вового виховання і правової освіти населення країни.

Система правового виховання склалася ще в античних Греції та Римі, де у громадян вже з дитячих років виховувалася повага як до законів, так і до встановлених порядків.

Правове виховання є необхідною умовою підвищення правової активності громадян, формування правової культури суспільства, окремих соціальних груп або колективів, подальшого зміцнення за­конності і правопорядку. Воно тісно пов'язане з іншими видами соці­ального виховання — моральним, ідейнополітичним, естетичним, професійним та ін..

Правове виховання — це цілеспрямований, повсякденний і систематичний вплив держави та її органів, громадських об'єд­нань і організацій на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, правової культури і зраз­кової правомірної поведінки.

Метою правового виховання є надання громадянам необхідних для нормальної життєдіяльності юридичних знань, формування у них правових переконань, а також формування мотивів і звичок, правомі­рної, соціальноактивної поведінки. Тобто навчити їх поважати та до­держуватися законів і підзаконних актів, виробити у них стійку орієн­тацію щодо законослухняної поведінки.

Завданнями правового виховання є:

формування правосвідомості громадян і підвищення на цій ос­нові їх правової культури;

виховання поваги до правових норм з тим, щоб їх вимоги ста­ли особистим переконанням кожного громадянина, а їх пов­сякденне додержання — звичкою;

поширення правової інформації серед різних вікових та соціа­льних категорій населення, підвищення їх правової активності;

сприяння населенню в оволодінні всією сукупністю правових знань з різних галузей і сфер функціонування права;

формування поважного ставлення до держави і її органів, особ­ливо до судових і правоохоронних органів;

прищеплення навичок правомірної поведінки, критичного став­лення до правопорушників, потреби особистої участі у боротьбі з правопорушеннями.

Правове виховання — це складна і багатоаспектна система дія­льності, що забезпечує його порядок і організацію.

До основних елементів, які складають систему правового виховання, відносяться:

1) суб'єкти, тобто державні органи, їх посадові та службові особи, громадські організації, політики, юристи, викладачі, журналісти та інші спеціально уповноважені державою особи, що здійсню­ють правовиховну діяльність;

2) об'єкти, тобто свідомість (думки, почуття, уявлення), воля та поведінка громадян, окремих соціальних груп або колективів, яку під час правовиховного процесу необхідно сформувати на­давши їй правових знань, навичок і вмінь. Конкретними групами людей, які можуть вважатися об'єктами правового виховання, є діти дошкільного віку, діти шкільного віку, молодь, дорослі лю­ди, працююча частина населення;

3) механізм правового виховання, який є засобом управління правовиховним процесом та визначає межі дій, місце та значен­ня кожного його компонента, тобто за допомогою якого суб'єкти правового виховання впливають на суспільну і індивідуальну свідомість громадян, допомагаючи їм сприйняти правові прин­ципи і норми.

Важливе місце у процесі правового виховання належить засо­бам, формам і методам правовиховної роботи.

Засоби правового виховання — це система предметів і джерел правової інформації для передачі різним групам населення країни, змісту правових норм, інформації тощо.

Серед них визначальними є:

нормативноправові акти та акти застосування норм права;

засоби масової інформації (телебачення, радіо, комп'ютерна система Інтернет, газети, журнали);

культурноосвітні заклади (кінотеатри, театри, будинки куль­тури, клуби);

навчальні заклади освіти;

наукова і навчальна юридична література.

Правове виховання здійснюється у певних формах, серед яких виділяють такі основні:

1) правова освіта (навчання), тобто процес передачі, накопичен­ня та засвоєння правових знань у всіх дошкільних, загальних се­редніх, вищих навчальних закладах, установах підвищення ква­ліфікації та перепідготовки кадрів. Однією із цілей правової освіти є подолання правового нілігізму, який є антиподом пра­вової культури, коли громадяни свідомо заперечують, ігнорують і негативно ставляться до права, чинного законодавства та пра­вових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших людей. Правовий нілігізм породжує правопорушення і тому він несумісний з правовою державою;

2) правова пропаганда, тобто цілеспрямована діяльність по форму­ванню у більшості населення з застосуванням, як правило, засобів масової інформації, високого рівня правосвідомості і правової ку­льтури, роз'яснення правової політики держави і розповсюдження правових ідей, вимог та іншої правової інформації;

3) правова агітація, тобто правовий вплив на правосвідомість та настрої невеликої кількості населення шляхом колективних та індивідуальних співбесід, виступів на мітингах, зборах, а також за допомогою засобів масової інформації;

4) правове самовиховання, тобто цілеспрямована, повсякденна, систематична і самостійна діяльність громадян по оволодінню правовими знаннями і навичок правомірної поведінки. Важливим елементом процесу правового виховання виступають різні методи правовиховної діяльності.

Метод правового виховання — це сукупність прийомів і спо­собів, за допомогою яких здійснюється вплив на формування у населення правових знань, умінь і навичок, поваги до права і тих суспільних відносин, які регулюються і охороняються чинним за­конодавством.

До основних методів правового виховання належать:

1) метод переконання, який передбачає вплив вихователя на сві­домість, почуття і волю вихованців різноманітними засобами з метою формування у них позитивних особистих якостей та ак­тивної життєвої позиції;

2) метод позитивного прикладу, який передбачає цілеспрямова­ний і систематичний вплив на свідомість і поведінку вихованця сукупністю позитивних особистих прикладів з боку вихователя;

3) метод заохочення, який передбачає застосування комплексу за­собів морального і матеріального стимулювання за успіхи та кращі результати у різнобічної діяльності вихованців;

4) метод примусу, який передбачає застосування таких заходів, які впливають на свідомість і поведінку невихованої частини насе­лення і тим самим примушує їх виконувати покладені на них обов'язки та чинне законодавство всупереч їх волі. Також вихо­ватель примушує вихованця вдосконалювати свої кращі якості і відмовлятися від шкідливих звичок.

Правове виховання може бути ефективним лише за дотриман­ням таких провідних засад, як науковість, плановість, систематич­ність, послідовність і диференційованість, забезпечення комплексного підходу, а також створення сприятливих умов для реалізації розвине­ної здорової правосвідомості на практиці.