Правила, що базуються на позитивному зарубіжному досвіді використання сили при затриманні особи, містять такий постулат: сила може застосовуватись лише тоді, коли це необхідно для збереження громадського порядку в тому місці, де відбувається затримання. Ще однією з підстав застосування сили може бути ситуація, коли існує реальна загроза національній чи особистій безпеці або це попередить заподіяння шкоди власності чи знищення доказів. Вогнепальна зброя може застосуватись лише в певних випадках, а саме: 1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заручників; 2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека; 3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення; 4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; 5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції; б) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції1.
Скарги затриманої особи
Якщо затримана особа або з її згоди інша людина подає скаргу, цей факт має бути доведений до відома прокурора або керівництва органу, який проводив затримання. Негайно мають бути з'ясовані причини подання скарги.
Надання медичної допомоги
Якщо особі необхідна медична допомога, працівник міліції повинен викликати лікаря, для встановлення ступеня ушкоджень і надання відповідної допомоги.
Це необхідно у таких випадках:
- якщо затримана особа страждає від фізичної хвороби або від душевного захворювання;
- була поранена;
- у разі неадекватної поведінки особи.
Неадекватна поведінка особи може бути наслідком алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Висновок з цього приводу повинен дати лікар. Саме він вирішує питання про можливе подальше ув'язнення особи або її госпіталізацію.
Інтимні огляди тіла
Це дуже делікатне питання, яке пов'язане з правом на недоторканність особи. Такі огляди проводяться лише у виняткових випадках, коли вони дозволені законом. При цьому слід дотримуватись таких правил:
- такі огляди можуть проводити лише компетентні лікарі або медсестри;
- особа, яка проводить огляд, має бути тієї ж статі, що і затримана особа;
- огляд не повинен відбуватися в місці, де будь-хто сторонній може побачити цю процедуру;
- особа, яка проводить огляд тіла, може вимагати від затриманого виконання певних дій (підняти руки, розставити ноги, нахилитися вперед тощо) з метою візуального, безконтактного огляду статевих, анальних чи інших важкодоступних місць тіла;
- у випадках, коли при огляді були виявлені сторонні предмети, затриману особу просять добровільно віддати їх;
- огляд мас проводитися швидко, і відразу після його закінчення особі дозволяють одягнуться'.
Правила проведення інтерв'ю (допиту)
Не випадково, що саме у наші дні, наприклад, виникла ідея про необхідність заміни терміна "допит" на термін "інтерв'ю". Останній означає бесіду певної особи (часто цією особою с журналіст) з однією чи кількома особами з тих питань, які мають актуальне суспільне значення. В роботі міліції таке інтерв'ю може проводити слідчий чи оперативний працівник. Воно має проводитися на законний підставах та належному етичному рівні, а в результаті його проведення працівник міліції отримує інформацію, необхідну для розслідування злочину. Доречність термінологічної заміни обґрунтовується тим, що термін "допит", мас негативне забарвлення. Людина підсвідомо може хвилюватися, і навіть побоюватися допиту. Термін "інтерв'ю" дозволяє їй відчувати себе більш комфортно, оскільки лід ним ми звикли розуміти звичайну бесіду між людьми.
Спираючись на досвід зарубіжних країн, в Україні має бути вироблена стратегія в галузі попередження порушень прав і свобод громадян. Вона має передбачати такі заходи:
- спільну зацікавленість держави, посадових осіб, фізичних осіб у захисті прав та свобод людини і громадянина:
- державний контроль за цим захистом;
- встановлення взаємодії міліції та населення в розробці ефективних способів такого захисту;
- впровадження нових форм та методів захисту прав і свобод людини та громадянина;
- зміцнення моральних цінностей та принципів права;
- правове виховання через засоби масової інформації;
- підвищення рівня виконавчої дисципліни і посилення відповідальності за невиконання законів або певних розпоряджень на всіх рівнях;
- удосконалення законодавства відповідно до нагальних потреб суспільства;
- своєчасне інформування про зміни в законодавстві, роз'яснення його положень, виявлення інтересу до знань законів та їх неухильне виконання.
Ідеальна модель управління повинна мати структуру, що забезпечувала б можливість проведення конструктивних діалогів між всіма рівнями, службові відносини мають бути засновані на принципах довіри та взаємних зобов'язань.
Для управління такою моделлю має бути створена система інформаційних потоків та необхідної документації. Інформація в цій моделі переміщується як вгору так і вниз - стратегія, стандарти, пріоритети, загальні цінності, оперативні цілі, плани дій створюються на найвищих рівнях. Потім вони починають рухатися вниз і, пройшовши всі рівні, повертаються назад у вигляді результатів виконання, звітів, висновків, тим самим забезпечуючи зворотній зв'язок нижніх ланок з вищими.
Діяльність міліції складна та вимоглива, і в процесі її здійснення на працівника тиснуть різноманітні навантаження-емоційне, розумове, фізичне. У своїй роботі працівники міліції постійно відчувають особисту небезпеку по відношенню до свого життя та здоров'я. Стикаючись з жорстокими злочинами, спробами підкупу, тиску з боку засобів масової інформації, політиків, громадськості, працівник міліції постає перед вибором методів роботи. Однак він не може застосовувати неправомірні та негуманні методи, не дивлячись на те, що в більшості випадків це дало б змогу швидше "розкрити" злочин. За таких умов може сформуватися так звана субкультура, яка негативно ставиться до прав людини і норм права. Вона дозволяє "благородно" порушувати закон, тобто виправдовує неправомірні дії правоохоронців щодо затриманих та інших осіб.
У тому випадку коли закон не врегульовує певні сторони діяльності міліції, доречно було б поставити питання про проголошення пріоритету етичних принципів над усіма іншими. Це, беззаперечно, дозволить уникнути порушення прав і свобод людини та громадянина.