Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - Марксистська теорія права

(П. Лабанд, К. Бергбом -у Німеччині; Д. Остін - в Англії; Г. Шершеневич - у Росії та ін., друга половина XIX ст.) відкинула поділ права на природне і позитивне, визнавала і вихваляла позитивне право, а виникнення права вбачала в системі юридичних норм, створених державою. Отже, право - похідне від держави, вторинне, не існує без держави; нормативні судження законодавця не підлягають обговоренню. До негативних ознак цієї теорії слід віднести ототожнення права і закону, виключення участі суспільства у формуванні права, невизнання природних прав людини. Проте не можна відкидати внеску цієї теорії у розвиток юриспруденції систематизацією правових знань, розробкою юридичних понять і категорій завдяки використанню формально-догматичного методу. Щоправда, значення цього методу прихильниками теорії перебільшувалося, абсолютизувалося. Не ставилося завдання виявити глибинні зв'язки і взаємодію соціальної і правової систем, яке неможливо було здійснити за допомогою лише формально-догматичного аналізу.

Психологічна теорія права

(Леон Петражицький (1867- 1931), В. Вунд, Л. Кнапп, Г. Тард та ін.) пов'язувала виникнення права з психікою людини, її емоціями, що мають специфічні ознаки. З одного боку, емоції імперативно накладають обов'язки ("імперативність" - переживання своїх зобов'язань перед іншими), а з другого - надають іншим право вимагати їх безумовного виконання. Такі емоції Л. Петражицький називав імперативно-атрибутивними (обов'язково-претендуючими), на відміну від моралі, що має однобічне переживання, тобто обмежена імперативним характером. Наявність атрибутивності (правомочний елемент), на його думку, є сутністю права. Цінним є те, що Л. Петражицький відкрив емоційний регулятор людської поведінки, виявив зв'язок правомочності (структурної одиниці суб'єктивного права) і обов'язку. Він правильно помітив, що не можна видавати закони без урахування соціальної психології і застосовувати їх, не враховуючи психологічного світу індивіда. Проте він перебільшив роль психічного чинника (частини правосвідомості) у правовому житті, підняв його до ступеня права, оголосив єдиною реальністю. Ідеї психологічної теорії права, зокрема роль психологічних моментів в організації і функціонуванні інститутів права і держави, знайшли втілення в сучасній юриспруденції, однак вони подаються в іншій інтерпретації - без перебільшення їх значення.

Марксистська теорія права

(К. Маркс, Ф. Енгельс, друга половина XIX ст.) оголосила право частиною надбудови над базисом, зведеною в закон волею панівного класу, і пов'язала походження права з класовим розшаруванням суспільства і матеріальними умовами розвитку панівного класу. Ця теорія при усій її значимості мала певну односторонність: перебільшувала роль економічних чинників, пояснювала дію цих факторів як прояв виключно класових інтересів; недооцінювала значення ідейних факторів, загальної волі, свідомості людей.

Нормативна, або "чиста", теорія права

(Ганс Кельзен, X. Л. А. Хартр - друга половина XX ст.) близька до теорії юридичного позитивізму, виводить право від норм, що не залежать від об'єктивної реальності ("чиста" теорія) і мають певну ієрархію (так звана піраміда норм: гіпотетична грунднорма, основний закон, норми поточного закону, потім - норми підзаконних актів), де нижчі норми підкорені вищим. В основі піраміди норм містяться індивідуальні норми, судові й адміністративні рішення, а також конкретні угоди (договори). Ця теорія є виключно емпіричною теорією закону, тобто закону, що має обґрунтування в самому собі і існує поза впливом суспільного життя. Навіть процес нормотворчості (у тому числі законодавчий процес) виключається зі сфери "чистої" науки про право.

Позитивним у цій теорії є те, що акцентована увага на таких властивостях права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання, додержання принципу законності. Слабка сторона вбачається в тому, що нормативна теорія усунула можливість пошуків основи права поза самим правом, адже його "основна норма" (грунднорма) не виходить із сфери соціально-економічних, політичних та інших суспільних відносин, а виводиться виключно логічним шляхом, виступаючи вищим критерієм пізнання права. Який її зміст, теорія чітко не пояснює.