Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 3. Поняття та ознаки об'єктивного права

Право - це система норм (правил поведінки) і принципів, сформованих у суспільстві і визнаних його більшістю як справедлива міра свободи і рівності, закріплених (установлених чи санкціонованих) і забезпечуваних державою в якості регуляторів суспільних відносин з метою узгодження (компромісу) індивідуальних, соціально-групових і суспільних інтересів.

За своєю якістю і формою право створюється в результаті спільних зусиль громадянського суспільства (народу) і держави як специфічний регулятор суспільних відносин з метою підтримання соціальної стабільності, злагоди та порядку. Право - це реальне соціальне явище, своєрідний ефективний накопичувач пізнавального соціального досвіду, продукт культурно-історичного життя суспільства, його нормативно-ціннісна система. Поза суспільством, у природі, право не існує.

Ознаки права

Соціальні:

1. Втілює справедливу міру свободи і рівності, визнану більшістю населення і підтримувану активною меншістю. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, "відміряє" і оформлює саме свободу в людських взаєминах, свободу індивіда як у відносинах з іншим індивідом, так і з суспільством у цілому. Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів "користування свободою". Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допустити анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших громадян. Тому в суспільстві має установлюватися міра свободи людини, достатня для її повного самовираження, і водночас перешкоджає будь-яким спробам особи використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Право дає міру, а справедливість контролює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між претензією і обов'язком, свободою і відповідальністю, злочином і покаранням, працею і винагородою (справедлива міра свободи і рівності).

Отже, у праві свобода, рівність і справедливість виявляються суміжними, оскільки справедливість реалізується в умовах свободи і рівності, а свобода передбачає рівність прав. У цьому полягає цінність права як системи норм, розрахованої на визнання народом.

2. Виступає регулятором суспільних відносин, що є його основним соціальним призначенням; впливає на свідомість і поведінку осіб; узгоджує індивідуальні, соціально-групові й суспільні інтереси.

Юридичні:

1. Нормативність - складається з правових норм і принципів як основних (базових) елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність - право виступає як загальний масштаб (регулятор) поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.

2. Системність - є системою погоджених, упорядкованих норм і принципів. Право - це не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де об'єктивно всі елементи пов'язані і несуперечливі. Системність праву надає сама реальність як сукупність суспільних відносин (їх одночасність, зв'язаність і однорідність), а ієрархічність є результатом систематизації, що у будову права привноситься законодавством.

3. Волевстановленість і погодженість воль (інтересів) - виражає волю владарюючих з урахуванням волі підвладних, тобто консенсуальні (погоджені) волі (інтереси). У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Створюється ілюзія, що право творить держава. Насправді право формується у суспільстві в процесі повторювання фактичних відносин, а держава, якщо вона демократична, конкретизує, впорядковує відносини конкуренції, запобігає конфліктам, погоджує потреби й інтереси різних соціальних груп з метою встановлення людської взаємодії, компромісу, забезпечення соціальної цілісності і стабільності.

4. Загальність і загальнообов'язковість - встановлені правила поведінки є загальними і обов'язковими для кожного суб'єкта права, котрий вступає в типові суспільні відносини. Загальність виражається в тому, що норми права є офіційними і стосуються всіх тих, кому вони адресовані, без винятку. Загальнообов'язковість означає неухильне виконання норм права тими, на кого вони поширюються. Загальнообов'язковість, загальність надає праву те, що в праві виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин.

5. Формальна визначеність - право має переважно письмові форми зовнішнього існування. Цими формами є нормативно-правові акти, прийняті державою {позитивне право)', правові (судові та адміністративні) прецеденти (прецедентне право); правові звичаї (звичаєве право); нормативно-правові договори (договірне право); правові доктрини (доктринальне право); релігійно-правові тексти (канонічне право, мусульманське право та ін.). Вираження норм у приписах законів, інших нормативних актів - це основна ознака формальної визначеності права. Формальна визначеність виявляється й у тому, що в зазначених формах права чітко закріплюються права і обов'язки; юридичні поняття ("злочин", "корупція" тощо); санкції, що застосовуються до правопорушників; заохочення, що спрямовані на стимулювання правової активності, та ін. Однак, деякі вчені вважають, що поза названими формами, право може існувати у вигляді природних прав людини (природне право безвідносно до того, чи закріплені вони в нормативно-правових актах, чи не закріплені.

6. Забезпеченість державою - створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, що розраховані переважно на добровільне виконання. Але далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, через внутрішнє переконання. У такому разі держава застосовує примус, спираючись на самі норми, що стоять на сторожі їх порушення і мають здатність примушувати до виконання вимог, що в них містяться.