Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 9. Спеціалізовані (нетипові) норми права

В залежності від функцій, що виконують норми права в механізмі правового регулювання, їх поділяють на основні (правила поведінки), і допоміжні - спеціалізовані (нетипові). Останні є приписами

"нестандартного" характеру і здатні нести регулювальне навантаження лише в поєднанні з основними нормами права (регулятивними, охоронними, захисними). За допомогою спеціалізованих норм права закріплюються правові категорії і поняття, визначаються цілі, завдання, принципи, засади, межі, методи правового регулювання. Рівень їх нормативності низький.

Ознаки спеціалізованих норм права, якими вони відрізняються від основних:

1) за ступенем самостійності регулювання - не володіють безпосередніми регулятивними властивостями, беруть участь у правовому регулюванні опосередковано, утворюють в поєднанні з основними нормами єдиний регулятор, тобто є допоміжними, допомагають основним нормам права надати праву завершеності і повноти;

2) за структурою - не мають усіх структурних елементів, які об'єктивно властиві класичній моделі норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція) і тому вірніше їх називати нормативно-правовими приписами;

3) за характером утворення - похідні, як правило, від основних норм права, деталізують, конкретизують їх;

4) за регулятивними можливостями а) здатні охопити регулюючим впливом принципово нові види суспільних відносин, що вимагають більш глибокої спеціалізації, конкретизації і диференціації в межах загального обсягу та дії основної норми; б) можуть виступати сполучною ланкою між нормами різних галузей права;

5) за забезпеченістю державним примусом - їх дія не підкріплюється державно-примусовими засобами.

Спеціалізовані норми права - породження регулятивних, охоронних і захисних норм права, результат їх розвитку й удосконалення. Вони містяться в: а) преамбулах законодавчих актів; б) загальних частинах кримінальних кодексів, кодексів про адміністративні правопорушення, інших актах сфери правоохоронної діяльності; в) загальних і особливих (якщо вони виділені) частинах цивільних, житлових, земельних, сімейних, цивільно-процесуальних кодексів, кодексів законів про працю й інших; г) приписах нормативно-правових актів, що вносять зміни і доповнення у приписи актів, які були раніше прийняті.

Причини створення спеціалізованих норм права:

1) необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану й перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їх охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових суперечностей із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

2) переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми внесенням до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).

Наявність спеціалізованих (допоміжних або похідних) норм права дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Основні спеціалізовані норми права (їх класифікацію можна збільшити): Загально-закріпні (засади) - закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин, що конкретизуються в інших нормах. Серед загально-закріпних норм першість належить конституційним нормам. Конституція України встановлює: "Україна є республікою"; "Україна є унітарною державою". Загально-закріпні нормами права іноді збігаються з установчими.

Установчі (принципи) - формулюють норми-ідеї загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів чи норм галузі права й користуються найбільшим авторитететом. Наприклад, у ст. 8 Конституції України закріплено: принцип верховенства права, принцип незалежності суддів, принцип прямої дії норм Конституції та ін. Принципом є норма права, що вміщена в ст. З Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Прогностичні (цілі) - містять прогнози розвитку правової системи, цілі і завдання галузей та інститутів права. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: "Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою"; ст. 2 Закону "Про Конституційний Суд України": "Завданням Конституційного Суду є гарантування Конституції як Основного закону держави на всій території України".

Декларативні (оголошення) - містять положення програмного характеру, що вказують на предмет регулювання, закріплювальні цілі і мотиви видання нормативного акта (не слід плутати з цілями і мотивами діяльності, регульованої цим актом). Як правило, вони містяться в преамбулах законодавчих актів. Наприклад, перший абзац Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 є декларативною нормою: "Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України". Цілком звільнити закон від ідеологічних настанов не можна, проте необхідно, щоб законодавець, по можливості, не переобтяжував ними текст закону та створював ідеологічно нейтральні норми-декларації.

Дефінітивні (визначення)- містять визначення правових категорій і понять. Вони вносять ясність у нормативно-правовий акт, інформують і орієнтують правозастосувача. Значення цих норм підкреслюється тим, що поняття термінів законодавець викладає в перших статтях законодавчих актів.

Крім зазначених спеціалізованих норм права, можна назвати ще: преюдиції, презумпції, фікції та ін.

До спеціалізованих норм права слід віднести оперативні (інструменти) і колізійні (арбітри). їх специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми.

Оперативні (норми-інструменти) - виконують допоміжну роль, установлюючи час набрання (зміни, припинення) чинності нормативно-правового акта, його поширення на нове коло суспільних відносин, продовження дії на новий строк, тобто регулюють рух нормативно-правового акта.

Колізійні (норми-арбітри) - регулюють вибір нормативно-правового припису за наявності колізій-суперечностей або розбіжностей між приписами нормативно-правових актів, що регулюють однакові правовідносини і виявляються в процесі їх застосування компетентними органами і уповноваженими посадовими особами. Колізійні норми самі не долають колізій, а виступають арбітрами у спорах між приписами кількох нормативно-правових актів, які по-різному за змістом і формою регулюють одні й ті самі правовідносини; вони вказують на вибір певного припису з тих, що суперечать один одному, для тимчасового врегулювання суспільних відносин. Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права і виконують тут провідні ролі. Чимало колізійних норм є типовими рішеннями щодо застосування юридичних норм.