Теорія права і держави - Скакун О.Ф. - 4. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту - завершальний етап (результат) тлумачення значення і змісту норм права, що настає після застосування способів тлумачення (граматичного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального) і полягає у встановленні ступеня відповідності змісту (смислу, мети) правової норми її текстовому оформленню і вираженню, у з'ясуванні співвідношення буквального значення юридичного тексту ("букви" закону) і дійсного змісту юридичних норм ("духу" закону).

Розрізняють три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту:

Буквальне (адекватне) тлумачення - роз'яснення, за якого дійсний зміст (смисл, мета) норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто "дух" і "буква" закону збігаються. За адекватного тлумачення текст норми права не змінюється навіть у випадках залучення всіх способів тлумачення. Буквально тлумачаться норми права, як правило, з чітко вираженим змістом, а також норми-дефініції. Наприклад, ст. 25 Сімейного кодексу України чітко визначає: "Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі".

Поширювальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) ширший за буквальний текст; "дух" закону ширший за його "букву". Наприклад, "судді незалежні та підкоряються тільки закону" - цей нормативний припис не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності; крім того він вказує на закон, маючи на увазі всю систему законодавчих актів України.

Обмежувальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) вужчий за текстуальне вираження; "дух" закону вужчий за його "букву". Так, відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу "повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які потребують допомоги, непрацездатні", однак цей обов'язок не може поширюватися на дітей, хоч і повнолітніх, але непрацездатних.

Застосовувати обмежувальне (як і розширювальне) тлумачення слід тоді, коли разом з нормою, яка тлумачиться, в законі містяться норми, що здатні звузити (або розширити) її зміст. Наявність виняткової норми, тобто норми, що робить виняток із загальної норми, вимагає уточнення норми, яка тлумачиться, у бік її обмеження (або розширення).

Обмежувальне і розширювальне тлумачення вимагає обов'язкового застосування системного способу тлумачення, що дає змогу уточнити зміст норми, яка тлумачиться.

Не допускається поширювальне тлумачення: 1) за наявності вичерпного переліку, що міститься в правових приписах нормативно-правового акта; 2) за наявністю положень, які є винятком із загального правила. Не допускається обмежувальне тлумачення за наявності незавершених переліків.

Результатом тлумачення правових норм має бути визначеність ("так", "ні"), а не двозначність ("і так, і ні") у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, яка тлумачиться. Тлумачення, як правило, становить тільки конкретизуюче судження про норму права, але не новий нормативний припис.

4. Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Вирішальним у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт - особа або орган, що здійснює це тлумачення. Тлумачити норми права можуть усі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Суб'єктами тлумачення є національні і міжнародні установи - Конституційний Суд України, Європейський Суд з прав людини, Комітет ООН з прав людини та ін.. Проте значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість неоднакові. Залежно від суб'єктів тлумачення воно має різне юридичне значення і різні наслідки.

Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення за суб'єктами. Офіційне - це роз'яснення змісту (смислу, мети) правових норм, яке здійснюється вузьким специфічним колом уповноважених державних органів або посадових осіб в межах їх компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує роз'яснювальні норми. Юридична природа офіційного тлумачення норм права полягає у забезпеченні однаковості розуміння законів і однаковості їхнього застосування на всій території держави. За сферою дії офіційне тлумачення може бути і нормативним, казуальним (правозастосовним).

- Нормативне тлумачення (загальне; формально обов'язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах-аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми):

а) автентичне - полягає у роз'ясненні змісту (смислу, мети) норм права органом, котрий її установив, тобто тлумачення виходить від "автора" норм права. Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі нормотворчі органи;

б) делеговане (легальне) - полягає в роз'ясненні точного змісту (смислу, мети) норми права компетентним органом, котрий її (норму права) не встановлював, але уповноважений законом чи має доручення її тлумачити постійно або одноразово. Правом такого тлумачення в Україні володіє Конституційний Суд (рішення), Пленум Верховного Суду (постанови); Вищий господарський суд

(роз'яснення/рекомендації) та ін. Усі роз'яснення судів є рекомендаційними для суб'єктів, що підпадають під їх юрисдикцію, але вони можуть набути обов'язкового характеру.

Казуальне (індивідуальне) тлумачення (конкретне, обов'язкове тільки для конкретної справи (казусу), вирішенням якої зазвичай займаються суб'єкти правозастосовної діяльності):

а) судове-полягає в роз'ясненні змісту (смислу, мети) правових норм судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях щодо цих справ; є серцевиною правозастосовної практики. Таке судове тлумачення стає частиною акта застосування права і не виходить за його межі68;

б) адміністративне - полягає в роз'ясненні змісту (смислу, мети) правових норм міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; на відміну від судового тлумачення (коли норми права безпосередньо застосовуються в конкретному процесі), роз'яснення змісту норм адміністрацією виходить за межі конкретної справи і поширюється на відповідні органи. Воно знаходить вираження в рішенні контрольних органів, зокрема інспекцій, та ін.

o Неофіційне - вид з'ясування та роз'яснення змісту (смислу, мети) правових норм, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак воно не має юридично обов'язкової сили. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним. Неофіційне тлумачення має силу суспільної думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуальне, вольове і моральне юридичне середовище, з якого правозастосувачі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про правову законність і справедливість вирішення юридичної справи. Неофіційно тлумачити може будь-який суб'єкт права. Отже, відмінності між неофіційним і офіційним тлумаченням проводяться по лінії їх обов'язковості і необов'язковості для правозастосовних органів. Види неофіційного тлумачення за характерам діяльності суб'єктів тлумачення: компетентно-юридичне, компетентно-юридичне, повсякденне:

o Компетентно-юридичне; а) доктринальне (наукове) - з'ясування і роз'яснення змісту (смислу, мети) норм права виходить від учених, науково-дослідних і навчальних юридичних установ, зовні виражається у науково-практичних коментарях до законодавства, експертних висновках, наукових публікаціях та висновках наукових конференцій, семінарів тощо; б) професійне (практичне) - з'ясування і роз'яснення змісту (смислу, мети) норм права здійснюється фахівцями з вищою юридичною освітою, практикуючими юристами (наприклад, прокурором і адвокатом у судовому процесі). І наукове, і практичне тлумачення впливають на діяльність - нормотворчу (правова експертиза законопроектів) і правозастосовну (використання аналогії права). Висновки компетентно-юридичного тлумачення (науково-практичних коментарів; наукових досліджень, викладених в монографіях, дисертаціях, матеріалах наукових конференцій тощо) нерідко становлять зміст офіційного тлумачення, але воно не має обов'язкової сили.

o Компетентно-неюридичне - з'ясування і роз'яснення змісту (смислу, мети) норм права здійснюються фахівцями неюридичних галузей науки - біології, медицини, економіки, екології, фізики, політики та ін. Особливого значення компетентно-неправове тлумачення набуває при застосуванні спеціальних законів про трансплантацію органів, психіатричну допомогу, трубопровідний транспорт, атомні електростанції, режим інвестиційної діяльності тощо. Таке тлумачення сприяє більш усвідомленій реалізації норм права в тій галузі, де суб'єкт тлумачення є компетентним. Його рівень вищий за повсякденне тлумачення.

o Повсякденне - з'ясування і роз'яснення змісту (смислу, мети) норм права здійснюється будь-якими суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості, юридичної освіченості. Воно виражає правові почуття, емоції, уявлення, що діють у сфері психіки особи у зв'язку з використанням прав, виконанням обов'язків, додержанням заборон, а також ставлення до права в цілому і конкретного нормативно-правовою акта зокрема.