Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Самостійність сімейного права

1. Загальні зауваги

Термін "соціальні регулятори "вперше було вжито Конституційним Судом України у рішенні від 2 листопада 2004 р. у справі за поданням Верховного Суду України.

Та найбільш цінним у цьому рішенні є висновок про те, що "право - це не тільки закон". Це значить, що закон є лише одним із соціальних регуляторів суспільних відносин, лише однією із форм права. Функціонують у суспільстві також й інші форми права, до яких Конституційний суд зачислив звичаї, традиції, мораль. Усі ці елементи права "об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України".

Значення цього рішення для науки сімейного права важко переоцінити.

Хоча у Сімейному кодексі терміни "звичай", "мораль" уже почали відвойовувати для себе свою ж територію, цим рішенням з найвищої висоти було засвідчено правильність визначеного у ньому шляху.

З іншого боку, зачислення традицій до форми права означає визнання за ними регулюючої сили не лише в історичному плані ("от колись було"), а й сьогодні. Такий новий, сучасний погляд є співзвучним зі ст. 11 Конституції України: "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій...".

Можна з упевненістю констатувати, що на виконання цих важливих юридичних актів щодо розвитку традицій почнеться вивчення і відновлення українських традицій, посилиться інтерес до них, у тому числі Й серед правників. "Наші заручини призначено на наступну суботу", - публічно оголосила відома українська співачка. Приємно чути такі повідомлення, адже ще недавно здавалося, що традиція заручин - це уже втрачений шматочок української обрядової культури і пояснення змісту самого слова "заручини" нашим дітям доведеться шукати у словнику.

Обов'язковість рішення Конституційного Суду України мас зумовити необхідність врахування судами звичаїв, традицій задля забезпечення справедливого, розумного вирішення особистих та майнових спорів між членами сім'ї та родичами.

Зайняв своє гідне місце у системі соціальних регуляторів сімейних відносин і договір, значення якого в минулий період нашої історії всіляко принижувалося - аж до майже повного невизнання. За допомогою договору, порозуміння дружина і чоловік, мато і батько щоденно творять для себе власні правила поведінки, утверджуючи у своїй хаті свою правду. Це значить, монополія держави на регулювання сімейних відносин закінчилася безповоротно.

Наведені вище аргументи дають можливість розплющеними очима подивитися на поняття "сімейне право" і побачити, що Сімейний кодекс, яким досконалим він би не був, - це лише частина сімейного права. Дуже важлива, але все-таки - лише частина.

Конституційний принцип верховенства права: "В Україні діє і визнається принцип верховенства права" (ст. 8) - дає підставу стверджувати, що колізія між несправедливим, немудрим законом (а це не виключено) і мудрим та справедливим правилом моралі, звичаю чи традиції буде вирішена судом на користь останніх.

Прогалини в Сімейному кодексі не є перешкодою для вирішення спору, оскільки можна очікувати на субсидіарну допомогу інших регуляторів сімейних відносин.

Отже, сімейне право можна лаконічно визначити як систему соціальних регуляторів сімейних відносин.

Сімейне право - це поняття дуже об'ємне, тому втиснути його, як це робилося ще недавно, в прокрустове ложе сімейного законодавства уже неможливо.

Самостійність сімейного права

Самостійність сімейного права як галузі права підтримувалася абсолютною більшістю радянських науковців, зокрема С. Н. Братусем, А. М. Беляковою, Е. М. Ворожейкіним, А. І. Денисовим, Ю. А. Корольовим, В. А. Рясенцевим, Г. С. Свердловим, В. А. Тарховим, В. П. Шахматовим, Н. Г. Юркевичем, В. Ф. Яковлевим.

Прихильниками такої наукової позиції були й українські вчені, зокрема професори Г. К. Матвеев, В. П. Маслов, 3. А. Підопригора, О. А. Пушкін, Я. М. Шевченко, С. П. Інличенко, В. С. Гопанчук та багато інших авторів.

Г. К. Матвеев з цього приводу писав так: "Сімейне право - це самостійна галузь права, предметом якої є регулювання особистих і пов'язаних з ними майнових відносин, які виникають із шлюбу та приналежності до сім'ї.

На думку Я. М. Шевченко, самостійність сімейного права і сімейного законодавства обґрунтована тим, що вона вітлива із об'єктивного ходу розвитку історії суспільства. Розвиток галузі права передбачає достатність нормативного матеріалу, його систематизованість. наявність структури, що об'єднує галузь права в одне ціле. Все це в сімейному праві, яке швидко розвивається.

На думку Р. О. Стефанчука. "ознаки приватноправового регулювання притаманні також й іншим галузям права, які у своїй сукупності становлять українське приватне право. До таких галузей права насамперед слід віднести сімейне право".

Протилежну позицію в літературі радянського періоду займав професор О. С. Іоффе. який вважав, що "сімейне право - не самостійна галузь, а одна із складових цивільного права. Але така його складова, яка характеризується великою своєрідністю і відрізняється рядом суттєвих особливостей'.

У 1995 р., на догоду тим іноземним інституціям, котрі фінансували опрацювання проекту Цивільного кодексу, ідея окремого Сімейного кодексу була "приспана", а водночас почала широко тиражуватися думка про те, що сімейне право і Сімейний кодекс - це комуністичні вибрики, сталінізм, абсурд, аналогів якому немає ціле в Європі.

Об'єктом "цивілістичного удару" було обрано виключно сімейне право і Сімейний кодекс. Опоненти наче забули. їло є ще земельне право і Земельний кодекс, трудове право і Кодекс законів про працю, хоча спроби привести і їх під лох Цивільного кодексу робилися, але були вони не надто наполегливими. Не дратували їх і законопроектні роботи щодо Житлового кодексу.

Цивільне право - матір чи колиска усього приватного права. Цього ніхто не може і не збирається заперечувати. Це материнське начало має чимало проявів і в трудовому, і в земельному, і в сімейному праві.

Інакше і бути не може, адже усі вони працюють на полі, де домінують засади юридичної рівності та диспозитивності.

Та якою б титулованою не була матір, її діти мають право на життя у власному домі, право на власний самостійний розвиток.

Ця теза є актуальною не лише у середовищі людей: дитину, яка виросла, неможливо втримати біля материнського порога. Вона актуальна і щодо кожної сфери науки, у тому числі й права.

Дочірній характер сімейного права не може позбавити його права на власний дім, яким є для нього Сімейний кодекс, на власне місце у системі законодавства і у системі права.

Міністерством юстиції України 2 червня 2004 р. затверджено Єдиний класифікатор галузей законодавства, у якому "сімейне право" значиться відразу за "цивільним правом".

З цих міркувань схрещувати й далі списи, доводячи чи заперечуючи самостійність сімейного права, не варто, адже життя уже сказало своє вагоме слово.

Наукові зусилля слід концентрувати на пропаганді фундаментальних новел Сімейного кодексу, на порівнянні його норм із сімейним законодавством наших сусідів (провівши його, український дослідник неодмінно зрадіє), на подальшому удосконаленні сімейного законодавства, практики його застосування, на повсюдному впровадженні його норм у життя.

2. Юридичне сімейне право
1. Давня історія
2. Новітня історія
3. Чинне національне сімейне законодавство
4. Загальний аналіз Сімейного кодексу України
3. Договірне сімейне право
Види сімейних договорів
Учасники
4. Звичаєве сімейне право
5. Моральне сімейне право
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru